Розділ 40

Розділ 40

Королева Ільва Вальдхейм

Після прощання з Еммою та Бальтазаром вагітна королева залишила залу, де ще лунав гомін гостей, і в супроводі Ельсвін піднялася на другий поверх до затишної вітальні. Там панувала тиша, злегка приправлена ароматом лавандової олії, що горіла в лампадці біля вікна.

Ільва з полегшенням зняла черевички, вмостилась у м’яке крісло й поклала ноги на маленький стільчик, оббитий вишитою тканиною.

— Я не очікувала, що ти приїдеш… — промовила вона, натягуючи легку усмішку. — Все ж таки тобі зовсім скоро народжувати.

Ельсвін спокійно опустилася в крісло навпроти, акуратно пригладжуючи складки на своїй сукні.

— Горм дуже хотів бути присутнім на коронації, — тихо відповіла вона. — А тепер… ти — королева.

— Так… — Ільва усміхнулася, та її погляд все ще шукав підтвердження в реальності. — І досі не віриться.

Вони повільно налили собі настою з тонкого глиняного чайничка. Пар від напою наповнював кімнату ніжним ароматом польових трав. За вікном вже сіло сонце — ніч спускалася на місто, накриваючи його спокійною ковдрою.

Раптом надворі пролунали голосні крики. Обидві жінки здригнулися й майже одночасно піднялися, визираючи у вікно. На подвір’ї кілька чоловіків, добряче підпилих, сперечалися, а дехто вже схрестив руки в суперечці, що перетворювалася на бійку.

— Іноді вони поводяться, як діти... — з легкою усмішкою прокоментувала Ельсвін, сідаючи назад і обережно прикладаючи долоню до кругленького живота.

— Згодна з тобою, — тихо відгукнулася Ільва. — Коли ви від’їжджаєте?

— Горм хоче ще зустрітися з Сігурдом та Інгебордою.

— Друзями з Дракнесу, — кивнула Ільва. — Рагнальд згадував, що вони прибудуть.

Після короткої паузи Ільва знову заговорила:

— Як тобі в Ведалосі?

— Ведалос зовсім інший, — повільно почала Ельсвін. — Там тихо. Спершу ця тиша лякала, вона обволікала з усіх боків… Але я навчилася її любити. Мати Горма — дуже мила жінка. Вона навчила мене, як доглядати за городом. Тепер у мене є власна грядка з капустою.

— Схоже, ти щаслива, — тихо мовила Ільва, спостерігаючи за обличчям подруги.

Ельсвін замислилася, її погляд ковзнув у далечінь, ніби вона на мить повернулася думками у Ведалос.

— Думаю, так, — нарешті відповіла вона м’яко. Потім перевела очі на королеву. — А ти?

Ільва зітхнула, опустила погляд на руки. Вони виглядали втомленими і тендітними, хоча ще недавно вишивали рушники, плели волосся слугам, обіймали братів… Тепер ці руки тримали символи влади.

Чи можу я назвати себе щасливою? Що таке щастя для королеви? Спокій? Надія? Відчуття, що робиш щось важливе?.. Чи просто — що не одна?

Вона підняла очі, і усмішка повільно торкнулася куточків вуст.

— Інколи буває тяжко. Багато обов’язків, турбот… Але так, я щаслива.

— От і добре, — щиро посміхнулася Ельсвін, і її голос звучав по-домашньому тепло.