Розділ 36

Розділ 36

Король Рагнальд Вальдхейм

Щойно мати зачинила за собою двері, Рагнальд кинувся до Ільви.

— Чому ти мені не сказала? — з докором промовив, обережно сідаючи в її ногах, наче боявся зламати крихке скло.

— Про що саме? — холодно спитала Ільва, не дивлячись на нього.

— Про дитину, — голос його затремтів, і в ньому відчувалась образа, змішана з болем.

— Ах, про дитину? — зло прошипіла Ільва, різко перевела погляд. — Ти ходив і вихвалявся, як добре цілується Ельсвін, як гарно вона пахне, яке в неї шовковисте волосся... А я, значить, повинна була тобі розповісти про своє дитя?

— Ти все чула… — стиха промовив він, опускаючи голову.

— Уявляєш собі — в мене є вуха. Які чудово все чують, — злість пробивалася в кожному її слові. Вона підвелася і відступила назад, подалі від нього, мов тінь, яка більше не хоче торкатися світла.

—Я говорив це щоб позлити Горма, щоб змусити його зізнатися в своїх почуттях.

—Щойно Горм заручився з Ельсвін, як ти почав вибирати ту хто замінить її. —Зло кинула жінка. —Я все бачила і чула.

—Зате ти невинна овечка. —Починав злитися Рагнальд. — Варто було Грегу запропонувати одружитися, як ти кинулася в його обійми.

—Я не мала вибору.

—Це наша дитина, і я хочу бачити як вона росте.

— Це моя дитина. І я розповіла про неї тільки королеві. Бо я дуже поважаю її, вона має право знати, що на світ з’явиться її онук… або онука.

— Онук, — розрізав тишу голос Бальтазара.

Ільва здригнулася. Вона повільно обернулася до дверей. У дверях стояли король Бальтазар і королева Емма. Обоє мов скеля і тиша — величні, непорушні, зважені.

— Мій королю… — Ільва схилила голову, зробивши крок назад.

— Народиться онук, — повторив Бальтазар твердо, і в його голосі відчувався не наказ, а рішення, вже прийняте. — Тому, Ільво, настав час дати згоду на шлюб із моїм сином. Я, як голова роду Вальдхейм, прошу тебе, Ільво Сандстрем, увійти в наш рід… і стати наступною королевою Фалгара.

В коридорі почулися кроки. Король з королевою обернулися, аби побачити, хто ще прийшов. По коридору впевнено наближались двоє Рагнар і похмурий Грег, обидва з напруженими обличчями.

— О, ось і старший Сандстрем, — весело усміхнувся Бальтазар, і обидва чоловіки інстинктивно сповільнили хід. — Старший роду Сандстрем, чи даєш ти згоду віддати Ільву в рід Вальдхеймів?

Рагнар завмер на місці, витріщившись на всіх присутніх.

— Як це — в рід Вальдхеймів?.. — тільки й вимовив, явно гублячись у вирі подій.

— Рагнар, твоя сестра носить мого онука. І ця дитина, — голос Бальтазара став сталевим, — буде лише Вальдхейм.

Він знову звернувся до Ільви, глибоко й владно:

— Ільво, ти даєш свою згоду?

Ільва стояла приголомшена, її погляд метушився між Рагнальдом, який стояв поруч, з обличчям, яке видавало його внутрішній розгублений стан, і королем, чия присутність поглинала все довкола. Серце Ільви калатало в грудях, мов молот по ковадлі, і кожен удар відлунював у її тілі, наче роздираючи душу.

Вона вагалась, не знала, що робити, бо почуття до Рагнальда не зникли з часом — вони залишалися такими ж сильними і невідворотними, як і в той день, коли вони були разом. Але, незважаючи на це, вона не могла бути впевнена, чи відповідає він їй тим самим. У його очах вона бачила лише розгубленість, і це ставало для неї непереборною стіною.

Але раптом Рагнальд, немов відчувши її сумніви, не витримав. Його рука м’яко провела по її спині, що стало такою відчайдушною і ніжною спробою розвіяти всі її сумніви. Цей жест був простим, але він розбив всі вагання Ільви, мов зимовий лід під першим теплим променем сонця.

Всі її страхи й сумніви миттєво відступили, залишивши тільки одну непереможну істину — вона кохала його. І Рагнальд кохав її. Вони були знову разом, і більше нічого не мало значення.

— Так... — тихо промовила вона, майже пошепки, але слова прозвучали чітко в тиші кімнати.

— Тепер ти, Рагнар. Як брат і голова сім’ї — чи даєш згоду?

Проте перш ніж Рагнар встиг щось відповісти.

— Вона обіцяна мені! — Грег різко ступив уперед, наче вдарив словом. — Мій королю, Ільва Сандстрем обіцяна мені. Через тиждень ми мали дати обітниці перед богами.

В кімнаті запанувала напружена тиша. Королева Емма тихо зітхнула, погляд її зупинився на Ільві.

Бальтазар підійшов до Грега й подивився на нього з тією твердістю, що не лишала місця сумнівам.

— Грег, ти — хоробрий юнак. Чесний, відданий, гідний... Але дитина, яку носить ця жінка, — моя кров. У її жилах тече спадок Вальдхеймів. Тому Ільва не може бути твоєю. Тобі доведеться відмовитись.

Очі Грега спалахнули. Він стискав щелепи так, що на скронях забились жили. Кулаки мимоволі стиснулись, але він не зрушив з місця.

— Ви просите забути про неї… мов про випадкову зустріч. Але вона — більше, ніж обітниця. Я кохаю її! — голос зірвався, і слова відлунали в тиші, мов грім.