Розділ 35

Розділ 35

Ільва Сандстрем

Ільва, як звично, йшла позаду королеви, доки обидві не розчинилися в сутінках і зникли з поля зору гостей на галявині, де ще лунав сміх і музика.

— Ільво, пройдися зі мною поруч, — тихо сказала королева, трохи сповільнюючи крок. — Ти ж хотіла поговорити.

Емма ніжно взяла її під руку — не владно, а по-дружньому, ніби вони були рівні.

— Моя королево, я… хотіла вибачитися перед вами, — зніяковіло промовила Ільва.

— Ми вже давно знайомі. Називай мене просто Емма, — перебила королева. Ільва ледве не спіткнулася від несподіванки: королева ще нікому, крім найближчих, не дозволяла такого звертання. — Тим паче, ти тепер не моя помічниця, і ми можемо бути просто добрими знайомими.

— Я буду дуже рада залишитися вашим другом, якщо ви дозволите, — Ільва посміхнулася, відчуваючи тепло в голосі Емми.

— За що ти хотіла вибачитися?

— Е-е… — Ільва невпевнено бурмотіла. — Я… я залишила вас. І через мене у вас додалося клопоту…

— Мила, не переймайся. Дівчина, яку ти рекомендувала, прекрасно справляється зі своїми обов’язками, — лагідно сказала королева, легко погладивши її по руці. — Може, вип’єш чаю? Чогось заспокійливого? Сьогодні був неспокійний день.

— Якщо ви дозволите… я сама його заварю.

— О так, мила, твій чай — найкращий, — усміхнулася Емма й весело засміялася. — Але мені здається, тебе щось турбує?

— Чому ви так вирішили?

— Коли ти нервуєш, стискаєш кулачки, — ніжно відповіла королева. Ільва глянула на руку й помітила, що досі міцно тримає край королівської шалі.

— Є ще дещо… але я не знаю, як це сказати.

— Мила, ти для мене як донька. Я завжди вислухаю тебе, — сказала Емма, даючи Ільві час зібратися з думками.

Вони повільно дійшли до замку й піднялися до світлої кімнати, де королева зазвичай пила чай і готувалася до нового дня. Коли ароматний чай розлився по горнятках і наповнив кімнату ніжністю, Ільва нарешті зібралася з відвагою.

— Моя королева...

— Емма, — з усмішкою перебила її королева, збиваючи з пантелику всю зібрану сміливість.

Ільва глибоко вдихнула, ковтнула чай.

— Емма… — вимовила вона, дивуючись, як м’яко й природно звучить це ім’я. — На день народження Рагнальда я… провела ніч у його ліжку. — Вона заплющила очі. — І тепер ношу під серцем його дитину, — швидко випалила, поки не встигла знову замовкнути.

Королева на мить замовкла, потім обережно поставила горнятко на столик і радісно плеснула долонями.

— Яка прекрасна новина, — промовила вона щиро. — Мила, ти навіть не уявляєш, як сильно я цього чекала…

Та в ту ж мить двері рвучко розчинилися. На порозі стояв Рагнальд, спітнілий і з широко відкритими очима.

— Мамо… нам з Ільвою потрібно поговорити, — швидко сказав він, ніби кожна секунда була на вагу.

— Так-так, — Емма легко підвелася й вийшла, ледь стримуючи посмішку.

Король Бальтазар

Кабінет короля був напівтемним, світло свічок коливалося на стінах, створюючи відчуття напруги. На кріслах разом із Бальтазаром сиділи Лейф Кнютлінг і Тахе. Вони повільно смакували кріпкий віскі.

— Мій королю, — почав Лейф тихо, — прошу вибачення за поведінку мого сина. Він увів наречену принца, і я щиро шкодую про це.

— Лейф, не переймайся, — заспокоїв його Бальтазар. — Мій син одружиться з донькою знатного роду.

— Моя донька... вона дуже спокійна і слухняна. З нею не буде жодних проблем. Якщо дозволите, я пропоную віддати її в наречені вашому сину.

Бальтазар задумався, його погляд став суворим, але в голосі прозвучала нотка роздуму:

— Лейф, це все ж вибір Рагнальда.

— Ви — король і можете йому наказати, — твердо відповів Кнютлінг.

Раптом двері кабінету різко відчинилися. У світлі коридору з’явилася королева.

— Бальтазаре, приділи мені увагу, — спокійно, але непохитно промовила вона.

Король злегка нахилив голову вбік і запитав:

— Еммо, це може почекати?

Вона впевнено ступила в кімнату, не відводячи погляду.

— Ні, це потрібно вирішити саме зараз.

Королева Емма

Королева злегка посміхнулася, ступаючи ближче до Бальтазара. Світло свічок м’яко грало на її обличчі, додаючи його рисам особливого тепла і впевненості.

— Милий, у мене є чудові новини, — тихо промовила вона, не відводячи погляду.

Бальтазар, який тільки-но випив декілька келихів, усміхнувся крізь легкий туман від віскі.

— Кохана, я вже достатньо випив, щоб не розуміти твоїх натяків, — пожартував він, але в його очах уже помітно було цікавість.

Вона зробила крок ближче, її голос став ніжнішим, але наповненим гордістю.