Розділ 34

Розділ 34

Король Рагнальд Вальдхейм

Поки молодята ніжилися у спокої свого першого вечора як подружжя, Рагнальд не знаходив собі місця. Його очі пильно шукали Ільву серед гостей, але марно — ні біля вогнищ, ні в гурті дівчат, ні серед родичів її не було. Він обійшов усю галявину, заглядав навіть у темні тіні дерев, але дівчина зникла без сліду.

Вже кілька тижнів вона уникала його. Щоразу, коли він наближався, Ільва зникала, немов тінь у сонячному світлі. Від цього всередині Рагнальда наростав неспокій, мов щось важливе вислизало з рук.

— Рагнар! — покликав він, помітивши друга біля столу з елем. — Ти не бачив Ільву?

Рагнар різко обернувся, обличчя одразу стало серйозним.

— Навіщо вона тобі? — запитав різко.

— Я… хочу поговорити, — чесно зізнався Рагнальд.

Рагнар мовчки кивнув і повів його вбік, туди, де не було сторонніх вух. Йшов упевнено, не озираючись, і Рагнальд відчув — щось не так.

— Що трапилося? — занепокоєно запитав він, коли вони зупинилися під густим віттям. — Чому ти так дивно себе поводиш?

Рагнар повернувся до нього обличчям — серйозним і злегка втомленим.

— Друже… тобі треба забути про Ільву.

— Що? — ошелешено зморгнув Рагнальд. — Ти про що?

— Ти — король Фалґара. А вона — проста дівчина. Моя сестра. Її життя вже вирішене.

— Не розумію…

— Я знаю про ваші… стосунки, — голос Рагнара був твердим, але в ньому чутно було тінь болю. — І я прошу тебе — відійди. Через тиждень вона стане дружиною Грега. Якщо ти з’явишся поруч, люди заговорять. Це впаде тінню на неї.

— Вона не стане його дружиною, — злісно випалив Рагнальд, відчуваючи, як щось у ньому зривається. — Вона… не могла погодитися. Не вона.

— Це моє рішення, — жорстко мовив Рагнар. — Я — старший у роді. І я дав згоду.

— Згоду? Чому? — Рагнальд не міг збагнути.

— Бо вона вагітна. — Слова Рагнара зависли в повітрі, немов удар блискавки.

Рагнальд завмер.

— Що?.. — голос зірвався.

— Вона прийшла до мене вся в сльозах. Сказала, що носить дитину. І жодного слова — чия. Я думав на тебе, але вона заперечує. Говорити не хоче. Тільки мовчить і ховає очі. А Грег… Грег погодився прийняти її з дитиною.

— Дитину… — Рагнальд зробив крок назад, немов ударився в груди. Серце його билося шалено.

— Як дитину? Чия…?

— Я ж кажу, не знаю. Вона мовчить.

Рагнальд раптом згадав розмову, коли Рагнар несподівано запитав, чи не мав він нічого з його сестрою. Тоді він заперечив, не наважившись сказати правду, бо бачив, як в очах друга спалахнув гнів.

— Тому ти питав… — прошепотів він. — Ти тоді був готовий мене вбити…

Щелепи зціпилися, очі спалахнули, і він рвучко розвернувся, побіг у темряву ночі, не озираючись.

Йому потрібно було її знайти. Зараз. У цю мить. І почути правду з її власних уст.

Рагнар Сандстрем

Рагнар дивився в спину королю, що зник у темряві, і не міг збагнути — почув він його слова чи ні. Важко зітхнувши, чоловік пішов шукати Ільву самотужки.

Він справді хотів щастя для сестри. Навіть якщо це щастя виглядало зовсім не так, як їй уявлялося кілька тижнів тому.

Того вечора, коли Ільва прийшла до нього вся в сльозах, з тремтячими руками і розбитим поглядом, у нього похололо серце. Він ніколи не бачив її такою. Вона не могла говорити — лише ховала обличчя в долонях і плакала беззвучно, немов щось у ній розбилося назавжди.

Лише через кілька днів Астрід розповіла все.

— Ільва вагітна, — сказала вона, сидячи навпроти чоловіка. Її голос тремтів, та погляд був непохитним.

— Ти впевнена? — Рагнар стиснув кулаки, вже передчуваючи відповідь.

— Так. Знахарка підтвердила.

— І хто батько? — тихо, майже пошепки, запитав Рагнар. Тягар відповідальності, що ліг на нього як голови роду, здавалося, починав давити сильніше.

— Мовчить. Каже, що не хоче більше ніколи про нього говорити.

Тиша нависла над кухнею, розбита раптом важкими кроками. Двері скрипнули, і до кімнати, наче грім серед ясного неба, ввалився Грег.

— Я одружуся з нею, — промовив він упевнено, дивлячись прямо в очі Рагнару.

— Ти що, підслуховував? — у голосі Рагнара закипіла лють.

— Так. І не шкодую, — не відводячи погляду, сказав Грег. — Я візьму Ільву за дружину і скажу всім, що дитина — моя.

— Ти збожеволів! — спалахнув Рагнар. — Це не твоя справа!

— Я кохаю її. З самого повернення на Фалґар. І вірю, що з часом вона полюбить мене знову. Не дам їй залишитися самій, з дитиною на руках. Я — воїн, і зможу про неї подбати.

— Грег… — обережно почала Астрід, та її голос загубився у напруженості, що звисла над кімнатою. — Це складно. Не думаю, що вона...