Розділ 26

Розділ 26

Рагнар Сандстрем

Рагнар сидів у затемненій кімнаті, його погляд був затуманений роздумами. Старий дерев’яний стілець глухо рипів під його вагою, а він беззвучно спостерігав за темрявою, що розстилалася за вікном. Лише бліде місячне світло і далекі зорі ледь освітлювали подвір’я. Четверта ніч осені була тиха — навіть вітер, здавалося, завмер, ніби теж стежив за тим, що відбувалося біля хвіртки.

Дві постаті. Одна — висока, з широкими плечима, явно чоловіча. Друга — на голову нижча, з довгою косою.

Рагнар знав, хто вони. Лише кілька хвилин тому він встиг заскочити за двері. Це була його молодша сестра і його друг.

Серце стискалося від непевності. Здавалося, він знав, що це станеться, але не був готовий до цього моменту. Щось у нутрі піднялося й задихнулося, коли він побачив, як Рагнальд нахиляється до Ільви. Їхні губи зустрілися в легкому поцілунку — спершу нерішучому, ніби обидва перевіряли межі, чи не відступить один від одного.

Ільва не відступила. Вона відповіла м’яко, трохи несміливо, а потім провела пальцями по його руці.

Тієї миті Рагнар відчув, як невидимий вузол у грудях стискається ще сильніше. Він не був певен, що гнітило його більше — сам факт того, що його сестра цілується, чи те, що цей чоловік, з яким вона була так близько, був його найкращим другом. Чи можливо, що Рагнальд одружиться з іншою, якщо не вигадає, як уникнути цього.

Рагнальд не поспішав відпускати її руку. Вони залишалися так, ніби забули про все навколо, шепотіли одне одному слова, які ніколи не дійдуть до вух інших. Він не поспішав іти, і це знову викликало у Рагнара легкий біль у грудях.

Чи не було це вже занадто багато для нього?

Рагнальд легко торкнувся її губ, ковзаючи пальцями по зап’ястю, ніби намагаючись затримати момент. Потім повернув голову в сторону вікна.

Вони зустрілися поглядами. Рагнар не був упевнений, чи помітив Рагнальд його присутність. Та той лише ледь кивнув і пішов, зникаючи в темряві ночі.

Рагнар залишився сидіти в тиші, його погляд не зводився з того місця, де кілька секунд тому стояли вони. Серце билося важче, а в голові металися думки.

Не через те, що Ільва була занадто юною чи наївною — він знав її силу і відвагу, а також те, що вона вміє постояти за себе.

І не тому, що Рагнальд був ненадійним — він би довірив йому життя, якби знадобилося.

Але він знав Рагнальда. Знав його схильність до легковажності, до життя без огляду на завтрашній день. Знав його любов до небезпеки, небажання прив’язуватися до чогось або когось надовго.

І це лякало.

Рагнар боявся, що одного дня Ільва, сповнена наївної віри у цей момент, може розчаруватися.

Тож сидячи в тіні, він відчував, як тривога обтяжує серце, і не міг відкинути відчуття, що все це може закінчитися бідою.

Двері тихо рипнули, і Ільва обережно зайшла всередину, намагаючись якомога тихіше зачини їх за собою.

Її серце билося так швидко, що кожен удар відлунював у всьому тілі.

Це не був страх — це було щось інше, неясне й хвилююче.

Вона все ще відчувала поцілунок на губах, тепло його рук, і та мить, проведена поруч, залишала в серці нестерпне бажання знову відчути це.

— І як тобі цілуватися з принцом? — прорізав тишу голос із темряви.

Ільва різко здригнулася, рука миттєво метнулася до грудей, наче приховуючи емоції.

Як він дізнався?

Теплий півмісяць рум’янцю вкрив її обличчя. Вона не була готова до такого запитання.

— Ти чому не спиш? — голос видавав паніку, хоч вона намагалася здаватися спокійною.

У кутку біля вікна ворухнулася темна постать. Рагнар відкинувся на спинку стільця, руки склав на грудях, а в тіні очі здавалися глибокими, непроглядними.

Його голос зробив повітря в кімнаті важчим.

— Прокинувся. Побачив, що тебе немає. А потім… — він кивнув на вікно, не відриваючи погляду від Ільви.

Ільва повільно перевела погляд у бік вікна, і серце пішло в пекельний вир, коли на обличчі заблищали рум’янці.

— Рагнар, це… не те, що ти думаєш… — почала, але слова звучали невпевнено.

Рагнар підняв одну брову, в голосі не було осуду, лише втома.

— Справді? — його погляд був сповнений розчарування. — Бо мені здалося, що ти цілувалася з Рагнальдом. Якщо це не те, що я думаю, поясни, що ж це було.

Ільва знітилася, обличчя почервоніло, серце вистрибувало з грудей. Вона схрестила руки, намагаючись приховати розгубленість за самопевністю.

— І що тут такого? Він мені подобається.

Рагнар дивився на неї холодно, але в голосі було більше серйозності, ніж вона чекала.

— У Рагнальда є наречена, Ільво, — його слова пролунали, мов грім серед тиші.

— Він з нею не одружиться, — голос Ільви був непохитним, майже впертим, ніби вона вже вирішила за всіх. — Ти сама знаєш причини.