Розділ 24

Розділ 24

Грег Маєр

Грег, прийнявши зміну в патрулі, рушив у звичний обхід. У цей час нічний замок зазвичай спав, і темрява огортала кожен куточок. Лише зрідка чути було, як вартові стиха перемовляються між собою. Він ішов поряд із напарником, прислухаючись до нічної тиші, поки той не порушив її.

— Хлопці, яких ми змінили, сказали, що не обходили конюшні, — тихо повідомив напарник.

— Чому? — Грег відповів без особливого інтересу.

— Дивись, там світло, — той зупинився, кинувши погляд у бік сараю, де з вікон пробивалося тьмяне мерехтіння. — Там нікого не повинно бути.

Грег лише коротко кивнув і витягнув із піхов короткий меч.

— Ходімо.

Обережно, рухаючись у тіні, вони обійшли сарай. Грег першим ступив на освітлену ділянку біля входу і, заглянувши всередину, завмер.

Він очікував побачити злодюжку, що нишпорить у скринях, або слугу, який забув про плин часу. Але замість цього — двоє, поглинені одне одним. Жіноча спідниця була задерта до колін, а сильна чоловіча рука стискала стегно. Чоловік нахилився, палко цілував шию й груди, пальці блукали по спині, наче намагаючись запам’ятати кожен вигин її тіла.

Грег миттєво розпізнав знайомі риси.

Раптом напарник зачепився за двері — звук порушив тишу. Жінка здригнулася, чоловік миттєво відсахнувся, повернувшись так, щоб прикрити її тілом.

Принц Рагнальд.

А дівчина, яку він прикривав…

Ільва.

Грегові наче залило вуха водою. Він бачив розпухлі губи принца, очі, затуманені пристрастю, і його захисну позу — готову відбити будь-яку атаку.

— Грег, — першим заговорив Рагнальд, його голос був хрипкий, ще наповнений хвилюванням минулих секунд.

Але Грег не чув. Його мозок намагався осмислити побачене.

Ільва. Та, що дозволила йому лише кілька крадькомих поцілунків. Та, що завжди уникала дотиків.

І тепер вона майже віддалася принцу — його другу.

— Ти чуєш мене? — Рагнальд нахмурився, не розуміючи мовчання Грега.

— Ти знав, що вона моя наречена? — слова Грега прозвучали глухо, але вже бриніли напругою.

Рагнальд здивовано звів брови.

— Хто твоя? — зробив крок уперед. — Наречена?

— Я не давала згоди! — різкий, гнівний голос Ільви прорізав тишу. Вона оговталася, і в її очах блищала злість.

— Ти знав це? — повторив Грег, і в його погляді спалахнула іскра. Він кинувся вперед, замахуючись кулаком.

Рагнальд спритно ухилився, відводячи удар убік.

Грег виплюнув прокляття і знову замахнувся, але раптом відкинув меч убік, ніби не хотів, щоб справа дійшла до крові. Йому хотілося вдарити, зламати, змусити відчути той біль, що оселився в ньому.

Рагнальд легко ухилявся, намагаючись заспокоїти друга.

— Грег, зупинись! Я не знав про твої почуття, ти ж ніколи не казав!

— Чорт забирай, якби ти мав очі, то все б зрозумів без слів!

— Що мені було розуміти? Я не бачив вас разом, — Рагнальд ухилився від ще одного удару. — Я хочу зробити її своєю.

Грег з люттю кинувся вперед, збиваючи принца з ніг. Обидва покотилися по землі, не шкодуючи ударів.

— Зроби щось! — Ільва повернулася до напарника Грега, але той лише розгублено дивився, не знаючи, чи варто втручатися.

Ільва швидко набрала повне відро води з бочки біля конюшні і без вагань вилляла його на чоловіків.

Раптовий холодний душ змусив їх завмерти.

— Отямилися?! — голос її дзвенів гнівом.

Рагнальд витер обличчя рукавом, а Грег, ошелешений, дивився на неї, важко дихаючи.

— Я не твоя наречена, — холодно сказала вона, дивлячись прямо в очі Грегові. — І ніколи не була.

Він здригнувся.

— І тобі я теж не належу, — її погляд метнувся до Рагнальда. — Тож не смій заявляти, що я твоя жінка.

Вона різко розвернулася, гордо піднявши голову, і вийшла з сараю, несучи порожнє відро. Її рухи були стрімкими, як гроза перед бурею, але в душі панував спокій. Вона була впевнена у своєму рішенні.

Три чоловіки залишилися серед калюжі води, немов заморожені у часі. Їхні погляди перетнулися, і в повітрі запанувала глибока напруга.

Рагнальд важко видихнув, на обличчі змішались здивування й роздратування, але в очах ще жевріла тривога — він не міг збагнути, чому це так його тривожить. Погляд ковзнув по Ільві, і він не міг відірватися, навіть коли вона йшла без огляду.

Грег сидів мовчки, з обличчям, де змішалися злість і розчарування.

— Яка муха тебе вкусила? — не витримав Рагнальд, злегка струшуючи воду з волосся.

— Я залицяюся до неї майже два роки, — пробурмотів Грег, голос низький, повний гіркоти. — Двічі пропонував одружитися, а вона відмовляє.

Рагнальд замовк, усвідомлюючи, що слова Грега — не просто образа, а виклик. Тож відповів холодною впевненістю:

— Можливо, треба відступити.

Погляд став різким і гострим, як клинок.

— Можливо, тобі не варто лізти у наші стосунки, — зло сплюнув Грег, з презирством у голосі. Плечі здригнулися, наче він готувався до вибуху.

Рагнальд підвівся, обтрушуючи бруд з одягу, дивлячись на Грега мовчки.

— У вас немає стосунків. Вона сама це сказала, — спокійно, але з гострим натиском додав він.

Грег не витримав. Очі спалахнули люттю.

— Але я бачу, що у тебе вони є, — прошипів, розкриваючи зуби в посмішці, схожій на гримасу. — Тобі є наречена. Не лізь до Ільви. Інакше...

— Інакше що, Грег? — загрозливо перебив Рагнальд, роблячи крок уперед. — Наречена — не кохана і, можливо, ніколи не стане моєю дружиною. Тож дівчина сама зробить вибір.

Тиша, що запала, була настільки щільною, що її можна було відчути.

Рагнальд не відводив погляду, чекаючи відповіді.

— Грег, ходімо, ми й так затрималися, — різким голосом втрутився напарник, намагаючись розрядити напруження.

Грег довго дивився на Рагнальда, його погляд був важким, наповненим ненавистю, але, не сказавши нічого, обернувся і пішов за товаришем.