Розділ 23

Розділ 23

Ільва Сандстрем

Королева весь день була неспокійна — це не могло залишитися непоміченим. Її рухи стали різкими, погляд — розсіяним, а робота давалася з великим зусиллям. Ільва не раз ловила її на тому, що королева слухала доповіді лише в піввуха, киваючи і погоджуючи те, чого в нормальному стані ніколи б не схвалила. Через цю розсіяність справи, які мали бути завершені ще до вечері, затягнулися далеко за північ.

Короля й принца не було видно з самого світанку. Можливо, саме це й викликало тривогу королеви. Втім, вона була сильною жінкою й рідко ділилася своїми думками, тим більше — страхами.

Виходячи з покоїв королеви, Ільва помітила в дальньому кінці коридору знайому постать. Ельсвін, загорнувшись у легкий халат, неквапливо прямувала до сходів, що вели на третій поверх.

Ільва завмерла, сховавшись у тіні, й насторожено стежила за дівчиною.

«Принц ще не повернувся…» — промайнула думка, і брови Ільви мимоволі зійшлися.

Коли Ельсвін зникла за поворотом сходів, Ільва не гаючи часу рушила до сараю біля конюшні. Перед тим, як іти додому, їй потрібно було знайти скриню з дорогою тканиною, яку привезли для весільного прикрашання зали. За записами, вона мала бути саме тут.

Запаливши ліхтар, Ільва підняла його вище, щоб освітити приміщення. Вона вже почала розглядати стоси скринь, як раптовий тупіт копит змусив її завмерти.

Хто міг бути в такий пізній час?

Ільва швидко вийшла з сараю, мружачи очі, намагаючись розгледіти вершників у темряві.

Двоє вершників легко зістрибнули з коней. У світлі ліхтаря Ільва нарешті розпізнала їхні обличчя — принц і король. Вони мовчки взялися за роботу: зняли сідла, перевірили збрую, а потім почали обтирати коней після довгої дороги.

Рагнальд провів рукою по гарячому крупу свого коня, заспокоюючи його після напруженого галопу. Його пальці ковзнули по гладкій шерсті, і це чомусь заворожило Ільву. Її серце пропустило удар — вона уявила, як ці сильні руки торкаються не коня, а її спини...

Схаменувшись, дівчина швидко сховалася в темряві сараю, відчуваючи, як обличчя спалахує жаром.

— Підглядати не дуже ввічливо, — голос із ледь прихованою насмішкою пролунав просто за її спиною.

Ільва здригнулася. Як можна бути такою безпечною? Вона навіть не почула, як принц підійшов!

— Я… я не підглядала! — пискнула, намагаючись здаватися впевненою.

— Ні? І як це тоді називається? — запитав Рагнальд, голосом, що огортав, мов тепла шаль.

Ільва нарешті зважилася розвернутися. Принц стояв надто близько. Від нього пахло конем, потом і… чимось його власним, особливим, майже затягувальним ароматом.

— Я почула тупіт і виглянула, щоб побачити, хто це, — пробурмотіла, зиркнувши вбік, аби уникнути зустрічі з його поглядом.

— Що ти тут робиш? Уже занадто пізно для виконання доручень моєї матері.

— Завтра треба перебрати тканини для прикрашання… на ваше весілля… — голос її трохи здригнувся.

— Твоє.

— Що?

— Ми домовилися, що ти звертатимешся до мене на «ти».

— А… так, на твоє весілля, — вона поспіхом виправилася. — Вдень не встигла перевірити, чи скриня справді в сараї.

— Тобі допомогти? — Рагнальд простягнув руку і легким рухом зняв павутину, що зачепилася у її волоссі.

Ільва мимоволі затримала подих.

— Ти, мабуть, стомився, — прошепотіла.

— Ще годину протримаюся, — усміхнувся він і, обійшовши дівчину, зайшов углиб сараю. — Як виглядає ця скриня?

— Не знаю, тому перевіряю кожну. Але поки що знайшла тільки всякий непотріб.

— Які вже переглянула?

— Ось ці, — вона показала на кілька відкритих скринь ліворуч від входу.

— Добре, тоді ти рухайся до центру, а я перевірю цей бік.

Вони обшукували сарай у тиші, лише зрідка перегукуючись. Нарешті, через двадцять хвилин, Ільва з радісним вигуком знайшла потрібну скриню.

Не стримуючи хвилювання від щасливого полегшення, вона раптово кинулася до Рагнальда й обійняла його.

Її серце шалено калатало, а дихання збилося, але вже було пізно — теплі, сильні руки принца впевнено охопили її, притискаючи до себе. Одна рука повільно піднялася до її шиї, пальці ніжно масажували напружені м’язи. Кожен дотик ніби живив і розпалював внутрішнє тепло, що ширилося по всьому тілу.

Ільва мимоволі розчиниласся в цьому відчутті, але спробувала відсунутися. Проте Рагнальд лише міцніше притиснув її до себе, його дихання обдало теплом щоку, а губи ледве торкнулися її волосся, вдихаючи аромат — суміш пилу і ніжної ромашки.

Коли його обійми трохи ослабли, він лише настільки віддалився, щоб зустріти її погляд. В очах не було страху, лише глибока цікавість і тривожна ніжність. В ній прокинулосся бажання, з яким вона ніяк не могла впоратисся. Тіло наче жило власною волею.

Ільва дивилася на нього, плавно переводячи погляд з очей на ніс, а потім — на губи.

Її власні губи мимоволі привідкрились, ніби манили, запрошували. Рагнальд не зволікав. Він нахилився ближче, легко доторкнувшись губами до її, обережно, майже боязко, перевіряючи чи відповість. І вона відповіла — ніжно, хоч і несміливо, але щиро.