Розділ 22

Розділ 22

Принц Рагнальд Вальдхейм

Король витягнув меч і передав його Рагнару.
— Обережно, розріж долоню, — сказав Бальтазар. Рагнар трохи затиснув зуби і провів лезом по долоні. Кров миттєво потекла, але він не зупинявся.

— Тепер зроби те саме ти, — звернувся Бальтазар до сина.

Король передав перстень і поклав його в розрізану долоню Рагнара. Той обережно торкнувся рани, а потім одягнув перстень на палець.

— І останнє — корона, — промовив король, знявши зі своєї голови корону і простягнувши її майбутньому вартовому.

Як тільки Рагнар торкнувся корони, всередині нього щось змінилося. Це було відчуття, наче частина його душі злилася з чимось древнім і магічним. Він поклав корону на голову принца, який обережно доторкнувся до неї розрізаною долонею. В цей момент багряні крапельки крові на металі миттєво зникли, наче їх і не було, а рана на руці загоїлась безслідно.

З того місця, де стояв Рагнальд, почали розростатися зелені пагони. Трава стала яскраво-зеленою, з землі з’являлися бутони квітів, що швидко розцвітали. Листя дерев набуло насиченого кольору, кора перестала бути потрісканою. Ягоди на кущах налилися соком, стали важчими і яскравішими, готовими до дозрівання.

З лісу почали виходити тварини — зайці, лисиці, олені. Вони повільно підходили до новоспеченого вартового, зупинялися поглядом на Рагнарі, ніби вітаючи нового короля, і знову з’являлися з-за дерев.

Раптом сили покинули Рагнальда. Він важко опустився на коліна, пальці судомно впилися в землю, а груди швидко здіймалися, ловлячи повітря. Легені палали, наче він щойно пробіг цілу далеку путь, а серце билося шалено — здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Голова паморочилась, по тілу розливалися гарячі хвилі.

— Рагнальд! — Рагнар кинувся до друга, готовий підтримати. Його погляд упав на Бальтазара в пошуках пояснень.

— Не хвилюйся… — промовив Бальтазар, криво усміхаючись. — Це через передачу реліквій. Я не даю острову достатньо енергії, тож він забирає її від нового короля…

— Але раніше такого не було! — стурбовано вигукнув Рагнар, стискаючи кулаки.

Бальтазар повільно кивнув, його обличчя залишалося спокійним, але в очах блищав холодний досвід:
— Реліквії посилюють зв’язок. Раніше присутність Рагнальда впливала лише на місце, де він був. Тепер же він відчуває весь острів…

Рагнар з розпачем дивився то на короля, то на друга.
— Я не розумію…

— Ми, Вальдхейми, приносимо родючість острову і землям, — голос Бальтазара був рівним, немов він говорив про очевидне, але кожне слово важило як камінь. — Без реліквій острів процвітає лише там, де є хтось із королівської родини. З реліквіями ж — весь острів.

— Тобто острів зараз висмоктує енергію з Рагнальда?! — голос Рагнара став злим і безсилим водночас.

— Ні, він пов’язується з новим королем, — спокійно відповів Бальтазар. Він сів на табурет, спостерігаючи за агонією сина. Спогади з минулого прокручувалися в його голові — жар у тілі, що палав як лихоманка, відчуття, ніби кожен подих вітру і кожен дотик землі стали частиною його самого.

Рагнальд тремтів, пальці стискалися, а потім різко розслабилися. Він важко дихав, наче людина, що щойно вирвалася з-під води.

— Ми нічим не допоможемо, — промовив Бальтазар, не відводячи погляду. — Це триватиме ще кілька хвилин, потім йому полегшає.

Він замовк, потім додав:
— Іди розпали багаття. Йому треба буде щось гаряче, щоб зігрітися.

Рагнар зціпив зуби. Йому було не по собі залишати друга в такому стані, але він не ослухався короля. Зітхнув і підвівся, а серце лишилося поруч із тим, хто зараз боронив не лише своє життя, а й весь острів.

— Ну що, легше? — Бальтазар нахилився над сином, який лежав розкинувшись, мов після важкої битви. Груди його ще тяжко піднімалися, зі скронь стікали краплі поту.

— Батьку, міг би хоч попередити… — пробурчав Рагнальд, не відкриваючи очей.

Бальтазар тихо засміявся:
— Про таке не попереджають. Інакше ти міг би передумати.

— І то правда… — погодився Рагнальд, ледь скривившись.

— Давай, піднімайся, — простягнув руку Бальтазар.

Рагнальд ухопився за неї, хоч ноги ще тремтіли, але зміг підвестися. Відчуття було, ніби він пробіг десятки миль без зупинки.

— Твій вартовий уже розпалив багаття. Ходімо, зігрієшся.

— О, це вчасно… — Рагнальд стиснув плечі, намагаючись стримати тремтіння. Зуби тремтіли.

— Ти в порядку?! — Рагнар підбіг, щойно побачив друга, очі його блищали тривогою.

— Так, тільки холодно, — зітхнув Рагнальд, натягуючи каптур на голову. — Відчуття, ніби пірнув в ополонку.

Бальтазар мовчки простягнув вовняну накидку:

— Візьми.

Рагнальд швидко закутався, відчуваючи, як шерсть ніжно зігріває змучене тіло. Потім сів ближче до вогнища, простягнув руки до полум’я.

Вогонь тріщав, кидаючи золотаві відблиски на його обличчя. Здавалося, що не лише тіло, а й сам острів визнавав нового короля, пригортаючи його і віддаючи йому свою силу.