Розділ 20

Розділ 20

Принц Рагнальд Вальдхейм

Іноді було важко зрозуміти, чому друг поводиться так, як поводиться. Та коли Горм відкрив Рагнальдові правду, світло пролилося на ті роки, проведені разом — ніби знялася завіса, що приховувала справжні причини дивної поведінки молодшого Кнютлінга. Згадуючи всі їхні розмови, спільні моменти, принц почав розуміти: це був не просто холодний характер — це була прихована боротьба, яку Горм вів у тіні. І хоч дізнатися правду було боляче, на серці стало легше. Нарешті друг довірився. Хоч і важко, Рагнальд усвідомлював — попри все, він завжди вважав Горма своїм другом.

— Рагнальд, можемо поговорити наодинці? — голос Горма прозвучав ледь чутно, немов ехо у тиші кімнати принца на Дракнесі.

— Звісно, заходь, — Рагнальд піднявся з місця, гойдаючи сонливість.

— Давай прогуляємося, щоб ніхто нас не почув, — запропонував Горм, голос його тремтів, а звичний спокій ніби зник у той момент, коли він ступив до дверей.

— Добре, дай мені хвилин п’ять, щоб переодягнутися.

За пів години вони вже йшли вздовж річки, крокуючи у напрямку полів за Гренхеймом, зануреного в темряву важкої, майже мовчазної ночі після виснажливого дня.

— Про що ти хотів поговорити? — Рагнальд не поспішав, хоча думав, що краще було б повернутися і відпочити. Але щось у погляді Горма змушувало його лишатися.

Горм зупинився. Йому було важко почати — він мовчав, ніби шукав слова.

— Мені потрібно розповісти тобі правду, — нарешті зітхнув він, голосом, що тремтів. — Ти знаєш, я часто виконую накази батька...

— Так, — Рагнальд кивнув, — батько казав, що ти допомагаєш у відомстві радника Кнютлінга, — але його голос не втратив обережної недовіри. — Про що це все?

— Я шпигую для нього, — Горм підняв очі і подивився прямо в очі Рагнальду, хоч і нервово. — З самого дитинства. Батько приставив мене до тебе, щоб стежити.

Слова впали на серце принца, мов холодний спис.

— Ти хочеш сказати, що все це час ти виконував накази свого батька? — голос Рагнальда піднявся, наповнений болем і гнівом.

Горм нахилив голову, не в змозі зустріти погляд друга.

— Так, — відповів він тихо.

— Скільки ти розповідав про мене? — Рагнальд ледве дихав, чекаючи на відповідь, що роздирала його зсередини.

— Все, — зізнався Горм, важко ковтаючи слова. — Але з нашої останньої зустрічі я припинив доповідати.

— Що ж сталося? — Рагнальд напружився, голос звучав різко.

— Ти змінився. Ти став іншим, — Горм зітхнув, голос став м’якшим, але наповненим тривогою. — Я бачу, ти будеш добрим королем. Тим, хто потрібен Фалгару.

Рагнальд подивився на нього з сумнівом, серце стискалося від розчарування.

— Горм, ти розумієш, що після всього цього я не зможу тобі довіряти?

— Так, — мовив Горм, — тому я хочу розповісти тобі всю правду.

Він замовк на мить, зібравшись з силами, потім підняв погляд.

— Мій батько цього разу дав мені завдання...

— Яке? — Рагнальд схрестив руки, холод у голосі став відчутним.

— Він хоче, щоб я приспав тебе і привіз на Фалгар — щоб швидше одружити тебе з Ельсвін.

— І як він вирішив, що має право вирішувати моє одруження? — Рагнальд не міг повірити своїм вухам, у нього перехоплювало подих.

— Я не знаю. Він нічого не пояснював мені. Не довіряє повністю навіть мені, — Горм промовив це наче про чуже життя.

— Чому мені вірити тобі тепер? — голос Рагнальда став холодним, немов лід. — Ти все життя шпигував за мною і моїми друзями. Ми вірили тобі. Вважали другом.

— Ти заслуговуєш на правду і повагу, — дивлячись у очі Рагнальда, промовив Горм, намагаючись передати щирість.

Принц замовк, серце його билося нерівно, думки плуталися, немов у темряві.

— Мені потрібно все обдумати, — нарешті сказав він, повільно відвертаючись і йдучи в напрямку дому, залишаючи Горма самотнім посеред тихої дороги.

Коли човен з Гормом рушив назад на Фалгар, Рагнальд дав свою відповідь:

— Тепер все зміниться. Ти шпигуватимеш за своїм батьком і розповідатимеш мені все.

— Я не зможу робити це відкрито. Ніхто не повинен дізнатися, — з сумнівом промовив Горм.

— Ніхто не дізнається, — холодно відповів Рагнальд. — І я не зможу підтвердити нічого з того, що дізнаюсь. Не буду діяти проти своєї родини.

— Я не проситиму тебе про це, — сказав Горм, зітхнувши глибоко.

Час міняв усе. Він не знав, чим усе закінчиться. Та одне було зрозуміло — довіра між ними вже ніколи не буде такою, як раніше.