Розділ 19

Розділ 19

Горм Кнютлінг

Горм нервово ходив кімнатою, час від часу зупиняючись біля вікна й вдивляючись у темряву. Лише світло факелів на подвір’ї нагадувало, що замок ще не заснув. Він не раз думав, як саме опинився тут, у кімнаті принца, чекаючи на його повернення. Ніколи раніше не втручався у рішення Рагнальда напряму. Обставини завжди складалися так, що його поради ставали найкращим варіантом для всіх. Але цього разу було інакше.

Батько наполіг: говорити з принцом про весілля.

«Чому він ніколи не каже мені всього? Адже я вже довів свою відданість і корисність!» — думки вирували в голові Горма. Йому було неприємно, що батько не довіряє йому повністю. Що приховує цього разу?

«Що не так із датою, яку обрала королева? Всього дев’ятнадцять днів — і справа завершена. Але ні, батько хоче, щоб весілля відбулося саме в день народження Рагнальда. Чому?!»

Роздратування зростало з кожним кроком по кімнаті. Він зупинився біля столу, запалив світло. Сонце давно сіло, а принц досі не повернувся.

«Де він так затримується?..»

Горм нервово потер скроні, намагаючись заспокоїтись. За останні три роки його ставлення до Рагнальда змінилося. Колись він бачив у ньому лише розбещеного спадкоємця, та час і обставини зробили свою справу. Тепер перед ним стояв не примхливий юнак, а гідний майбутній король — той, хто вмів керувати людьми і, що важливіше, слухати. Він не цурався жодної роботи — ні простої, ні складної — і за це його поважали.

Горм двічі на рік подорожував на Дракнес і щоразу повертався з новими враженнями. Він бачив, як принц стає дедалі серйознішим, дорослішим. У ньому з’являлася справжня королівська велич.

Саме тому Горм почав його поважати. Ще й за те, що Рагнальд не цурався питати поради.

Він глибоко вдихнув, придушуючи гіркоту, що розливалася душі. Після однієї з поїздок на Дракнес ухвалив важке рішення — припинив усі зустрічі з Ельсвін. Цілий рік тримався осторонь, уникав її погляду, голосу, усмішки. Він не хотів зраджувати друга, але почуття не зникли.

А вона… ніби навмисне підливала олії у вогонь. Флірт із іншими чоловіками завжди відбувався саме тоді, коли він був поруч. Випадковість? Навряд.

Кожен її дотик до чужої руки, кожен сміх у компанії інших боліли, наче удари кинджала. І щоразу він змушував себе відвертатися, бо знав: це не його битва.

Але сьогодні… сьогодні він мав говорити з принцом про її весілля.

Горм стиснув кулаки.

«Тільки б не видати себе. Тільки б тримати обличчя.»

— Ти чому тут? — Рагнальд зачинив двері за собою, його голос звучав втомлено, але напружено. — За останні два дні це найчастіше питання, яке я ставлю, повертаючись до кімнати.

Горм підняв голову від столу, де розкладав документи.

— Чекав тебе, щоб поговорити.

Принц кивнув і пройшов до каміна, де в мідному глечику ще теплилася вода. Налив її в миску, розбавив холодною, змочив тканину й швидко протер обличчя та шию — на більше часу не було. Пил і піт дратували, а в голові гуділо від подій дня.

— І що ж такого важливого, що ти чекав мене так довго?

Горм трохи почекав, доки Рагнальд закінчить обтиратися, і повільно сказав:

— У батька я знайшов листа. У ньому сказано, що батько Ельсвін приїде забирати доньку додому.

Рагнальд завмер, не донісши тканину до тіла. Краплі води падали на підлогу.

— Навіщо йому це? — погляд потемнів, рухи сповільнилися.

— Є свідчення, що він хоче видати її за іншого.

Принц різко стиснув губи, очі заблищали. Горм знав, що ця новина не залишить друга байдужим. Він давно помічав, що Рагнальд переймається нареченою більше, ніж мав би.

— Тоді він втратить союз із нами. І можливо, почнеться війна, — сухо промовив принц, накидаючи сорочку. — Це потрібно повідомити батькові.

— Не можна, — похитав головою Горм. — Я не зможу підтвердити ці слова.

Рагнальд провів рукою по обличчю, розуміючи, що Горм правий. Потрібні докази, а не просто припущення.

— Що твій батько хоче?

— Щоб ти якнайшвидше одружився на Ельсвін. Бажано — в день свого народження.

Принц примружив очі, вдивляючись у темний силует друга.

— Ти щось ще знаєш?

— Ні, — розвів руками Горм, але голос видав сумнів.

Принц глянув на нього прискіпливо.

— Тобі не вдалося знайти жодного зв’язку радника Кнютлінга з правителем південних земель?

Горм стиснув губи.

— На жаль, ні. Вісім місяців шукав хоч найменший натяк, — роздратовано потер чоло. — Батькові приходять лише доповіді від шпигунів. Жодних прямих листів, жодних доказів.

Рагнальд задумався. Вода в мисці повільно остигала, підіймаючи тонку пару.

— Нам потрібно зрозуміти, навіщо твоєму батькові цей шлюб… — його голос став тихим, але зловісним.