Розділ 2

Розділ 2

Принц Рагнальд Вальдхейм

Принц із тривогою вдивлявся в її розгублене обличчя.

— Ти ж Ільва, так?

Вона кивнула, стримуючи ридання, що ще залишалися клубком у горлі.

— Я налякав тебе… Я не хотів… — Рагнальд обережно зробив крок до неї, але потім зупинився, ніби боявся, що вона відступить. Його погляд впав на її одяг, на розірваний край сорочки, і в його очах промайнув блиск гніву.

— Що сталося? Тебе хтось… скривдив?

Ільва схвильовано сховала руки за спину, похитала головою.

— Ні! Ні… Я… Я змогла захиститися… — вона судомно зітхнула й відвернуласся.

Слова не звучали переконливо. Він повільно провів рукою по волоссю, відчуваючи, як у ньому піднімається злість.

— Хто? — його голос став глибшим, майже загрозливим.

Ільва гарячково замотала головою.

— Все добре… Я… просто злякалася…

Принц примружився, явно не вірячи її словам, але не став наполягати.

— Можливо, тобі потрібно щось? Принести води? Покликати когось? — дівчина раптово метнулася до дверей, намагаючись змінити тему, але не встигла.

Рагнальд швидко перехопив її, обережно, але впевнено закриваючи її в кільці своїх рук.

— Ільво, заспокойся… — тихо промовив він, нахиляючись ближче.

Тепло його тіла огорнуло її, мов м'яка ковдра у холодний ранок. Лише відчувши гарячі руки Рагнальда на своїй спині, Ільва усвідомила, наскільки сильно вона змерзла. Холодна дрож пробігла тілом, змушуючи дівчину здригнутися, та цей дотик... Він не лише зігрівав — він дарував їй почуття безпеки, яке вона так давно не відчувала.

— Ні, не клич нікого, — швидко сказав принц, ще міцніше притискаючи її до себе. — Ти льодяна...

Його голос звучав стривожено, і Ільва раптом відчула, як у ній щось змінилосся. Він хвилюється про неї. Його пальці, теплі й сильні, впевнено терли її плечі та спину, проганяючи холод. Його швидкі, сильні рухи мали б приносити тільки тепло, але разом із ним вони розбудили в ній щось ще — щось, що змушувало кров бігти швидше, а гарячу хвилю розгоратися десь унизу живота. Її щоки зайнялися рум’янцем, дихання стало глибшим, а серце гупало так сильно, що вона боялася, що він це почує.

Рагнальд теж відчував щось дивне. Спершу він просто намагався допомогти, врятувати її від холоду, але коли її тіло м’яко вписалося в його, коли її подих ледь торкнувся його шиї, щось у ньому спалахнуло. Його руки ніби самі знали, як рухатися, як зігріти її, як змусити її перестати тремтіти... але чи тільки це він хотів зараз зробити?

Ільва ледь відсторонилася, підводячи на нього погляд. Її очі блищали збентеженням, а може, і ще чимось... Її щоки горіли, і від цього вона здавалася ще прекраснішою.

— Дякую... Я вже зігрілася, —  голос дівчини зрадницьки затремтів, але вона не відвела погляду.

Рагнальд не зводив з неї погляду, коли вона раптом обережно простягнула руку і легкими пальцями відсунула пасмо волосся, що впало йому на обличчя. Це був простий жест, майже невинний, але він ударив по ньому, наче грім. Його дихання стало важчим, серце застукотіло сильніше. Її дотик був таким легким, що він міг би здатися примарним... якби не той жар, що розтікся під його шкірою.

Йому нестерпно захотілося затримати цю мить. Притиснути її ближче, відчути ще раз її тепло, вдихнути запах її волосся. Його погляд зупинився на її губах, і на мить йому здалося, що якщо він нахилиться ще трохи, якщо дозволить собі забути, що він принц, а вона —...

— Мабуть, я піду... — швидко пробурмотіла Ільва, і ці слова прозвучали як вибух, що повернув його в реальність.

«Ні.» Він не хотів, щоб вона йшла.

Рагнальд поспіхом прокашлявся, ніби щось застрягло в горлі, і перш ніж вона встигла відступити, він схопив її за зап’ястя.

— Тобі потрібно привести одяг до ладу. Не добре так ходити, — його голос був хриплуватим, але твердим.

Ільва розгублено кліпнула, а тоді прослідкувала туди куди він дивився і лише тоді помітила: шнурки її сорочки були розірвані, і тканина трохи зсунулася, оголюючи більше, ніж слід.

— Ой... — тихо скрикнула Ільва.

Вона збентежено зводила краї сорочки, намагаючись прикрити розірвані шнурки. Його очі на мить затрималися там, на тонкій смужці її шкіри, що ледь визирала з-під тканини. Його пальці на її зап’ясті мимоволі стиснулися.

Рагнальд змусив себе відпустити її, стиснувши кулаки, щоб втримати контроль.

Вона швидко почала поправляти одяг, зав’язуючи шнурки, а потім взялася за волосся. Пасма, що розтріпалися від вітру і їхніх недавніх рухів, не хотіли вкладатися. Вона метушилася, намагаючись впоратися з ними, тільки ще більше заплутуючи.

Рагнальд спостерігав за нею, намагаючись змусити себе не діяти. Йому хотілося сказати щось, відволікти її, або навпаки, ще раз притягнути до себе, вдихнути запах її волосся, відчути її тепло.

Але він стояв, стискаючи кулаки, зосереджуючись на контролі над власним тілом.