Розділ 1

Розділ 1

Ільва Сандстрем

Учорашній сонячний день змінився пронизливим вітром, що нагнав сірі, гнітючі хмари. Вони повзли небом, загрожуючи пролити на землю перший холодний осінній дощ. Ільва кутаючись у теплу хустину, яку їй подарувала королева на вісімнадцятиріччя, йшла вулицями Кальдору. Дівчина стискала її пальцями, намагаючись утримати бодай крихту затишку. Пронизливий холод пробирався крізь тканину, повз уздовж її рук, спиною здіймався до шиї й змушував здригатися.

"Чому ж так холодно?" – подумала вона, щільніше притискаючи тканину до грудей. Дівчина пришвидшила крок, намагаючись зігрітися, але, заглиблена в свої думки, не помітила чоловіка, що несподівано виринув перед нею.

Зіткнення було раптовим. Вона не помітила, як хтось несподівано вискочив їй назустріч, і врізалася у міцне чоловіче плече. Від несподіванки серце закалатало десь у горлі, а руки інстинктивно рвонулися, щоб вирватися. Але сильні пальці міцно стиснули її зап’ястки, не даючи відступити.

— Маленька, тобі варто хоч трохи дивитися, куди йдеш, — пролунав знайомий голос, глибокий, з ноткою поблажливості.

Ільва завмерла, а потім повільно розслабилася.

За останні два роки вулиці Кальдору стали небезпечними, і серце дівчини на мить стислося від страху, але вона впізнала Грега.

— Ти мене налякав! — обурено вигукнула вона, обережно вибираючись з його обіймів. — Ти стежив за мною? — Грег був наполегливим, занадто наполегливим, і це лякало.

— Так, —  чоловік навіть не спробував заперечити. Він усе ще дивився на неї, мов хижак, що загнав жертву в пастку. Але все таки відпустив її. — Ти тікаєш від мене, тому мені довелося чекати, поки ти будеш проходити тут.

Він посміхався, стежачи, як вона намагається приборкати свої темні кучері, що вибилися з простої коси й норовили залізти до рота. Вона спробувала прибрати їх за вухо, але здавалося, що вони навмисно вперто лізли в обличчя. Дівчина зітхнула, полишивши спроби приборкати волосся.

— Я просила тебе дати мені час усе обдумати, — нарешті сказала вона.

Грегові очі потемнішали. Його посмішка зблякла.

— Ільво, ти знову мені відмовила, — його голос змінився, набув гострих ноток злості. — І тепер тікаєш від мене, ховаючись за справами королеви?

— Я не ховаюся! — обурено вигукнула вона, намагаючись перекричати шум вітру.

— Твій брат сказав, що ти сама можеш обирати собі чоловіка. Я чекав, поки тобі виповниться вісімнадцять щоб ти нарешті погодилася! — У його голосі закипала лють. — І ось, тобі вісімнадцять, а ти все ще крутиш носом! На квіткових заручинах ти втекла, коли я підійшов до тебе. Коли знову прийшов, сказала дай більше часу. Тепер що?! — Грег уже кричав. — Я два роки ходжу за тобою, а ти граєшся мною! То підпустиш, то відштовхнеш! Я дорослий чоловік, Ільво! І маю певні потреби!

Він зробив крок уперед, і дівчина мимоволі відступила. Він уже не просто сердився. Він кипів. Зіниці розширені, голос гнівно здригався.

— Я більше не можу чекати! — гримнув він і, кинувшись до неї, схопив за руку й притягнув до себе.

Ільва спробувала вирватися, але Грег був значно сильнішим. Його хватка була залізною.

— Пусти! — гаркнула вона, але Грег тільки сильніше стискав її тіло, однією рукою міцно притискаючи її до себе, а іншою схопив за карк.

Її серце гупало в грудях. Страх спалахнув у животі вогняним клубком, але вона змусила себе боротися.

Поцілунок був грубим. Не ніжним, не солодким, не таким, як ті, що він крав у неї під час прогулянок. Він був жорстоким, ламаючим.

Ільва пручалася. Вона не відповіла.

Паніка, обурення й гнів вирували в її грудях. Дівчина відчула огиду. Вона стиснула зуби й з усієї сили вкусила його за губу.

Грег скрикнув і на мить послабив хватку.

Цього було достатньо. Ільва різко підняла коліно й щосили вдарила його між ніг.

Він з глухим стогоном осів на землю, згорбившись і тримаючись руками за причинне місце.

Ільва рвонула вперед, бігла, не зупиняючись. Її серце несамовито гупало, а думки плуталися.

Лють піднімалася в ній. Справжня, палюча, така, що роз’їдала груди зсередини.

Хустина загубилася, а вітер разом із першими краплями дощу пронизував наскрізь. Блискавка розірвала небо, освітивши ранок білим світлом. І тоді дівчина помітила щось дивне.

Вікно у вежі принца було відчинене.

Відтоді, як принц відплив разом із друзями на Дракнес, вікна його покоїв завжди були зачинені. А тепер вони відчинені просто перед бурею.

 «Королева засмутиться», — промайнуло в її голові.

Ця думка раптово вирвала її з жаху, що щойно пережила. Гнів і страх відійшли на задній план. Її руки все ще тремтіли, а всередині палала злість. Але вона не могла зараз про це думати. Обов'язки перед королевою були важливіші. Вона розбереться з Грегом пізніше, якщо він спробує ще раз підійти.

Ільва пришвидшила біг. Зазвичай вона заходила через вхід для працівників, але цього разу побігла до головного входу — так буде швидше.