Розділ 8

Розділ 8

Ільва Сандстрем

Прохання королеви допомагати Ельсвін з одягом і виконувати деякі її прохання тільки додавали роботи Ільви. Все почалося, коли батько Ельсвін відкликав своїх людей, і наречена принца залишилася сама в чужому королівстві. Королева, як мудра і турботлива жінка, попросила Ільву доглядати за гостею, відмовити королеві було неможливо. Тож коли сонце вже високо стояло на небі, Ільві доводилося йти до кімнати Ельсвін і витягати ту з-під ковдр, щоб хоча б до обіду вона з’явилася перед іншими.

Сьогодні ж до її обов’язків додавалася ще одна справа – повідомити Ельсвін про поверненя принца.

Цікаво, вона зрадіє, що нарешті виконає своє призначення? – подумала Ільва, заходячи в затемнену кімнату. Як завжди, вікна були наглухо завішені важкими шторами, і в приміщенні панував напівморок. Перше, що зробила дівчина, – відсунула штори, впускаючи сонячне світло.

Кімната виглядала, як після невеликої бурі. За час перебування в Кальдорі Ельсвін встигла завести чимало речей – від дорогоцінних прикрас до абсолютно непотрібних дрібничок, що лише захаращували простір. Від нудьги вона замовляла нові сукні, хустки, стрічки, і все це доводилося складати та прибирати. Ільва ще пам’ятала першій рік Ельсвін у замку, коли наречена принца мала всього одну маленьку шкіряну сумку з одягом, і користувалася тільки тими речами, що привезла з дому. Тепер же її гардероб складався з десятків дорогих суконь, сорочок та спідниць.

— Ельсвін, час прокидатися, — м’яко сказала Ільва, підходячи до ліжка.

Під ковдрою дівчина заворушилася, і через мить сонне обличчя з’явилося.

— А, це ти, Ільво, — пробурмотіла дівчина з хриплим після сну голосом.

— Вже час вставати. І в мене для тебе є новина. Добра новина, — додала вона з легким натяком на посмішку. І пішла розкладати розкиданий одяг.

— Яка новина? — позіхнула Ельсвін, повільно сідаючи в ліжку й розминаючи затерплу спину.

— Принц повернувся.

Сон зник з її очей миттєво. Дівчина різко підняла голову, і в її погляді блиснув неприхований жах.

— Хто? — голос її затремтів, а руки стислися в кулаки.

— Принц Рагнальд повернувся цієї ночі.

Ільва повернулася до Ельсвін, очікуючи, що та радітиме, але побачила замість цього, як кров відступає від її обличчя.

— Ельсвін, що з тобою? Тобі погано? Принести води? — Ільва кинулася до неї, занепокоєно вдивляючись у її перелякані очі.

— Ні-ні, все гаразд, — видихнула Ельсвін, нарешті взявши себе в руки. — Просто… несподівано. Я не думала, що він повернеться сьогодні.

Ільва тактовно зробила вигляд, що повірила її словам, хоча в глибині душі розуміла – тут щось не так.

— Що хочеш одягти сьогодні? — запитала вона, перебираючи розкішні сукні, які висіли на вішалках.

— Давай синю, — після короткої паузи відповіла Ельсвін. — Все-таки королівський колір.

Коли вона сіла перед дзеркалом, щоб Ільва могла заплести її довге волосся, несподівано запитала:

— Ти коли-небудь закохувалася?

Голос її звучав задумливо, ніби вона насправді була десь далеко думками.

— Я думала, що так, — відповіла Ільва після короткої паузи. — Але потім зрозуміла, що він не той.

— Ах, твій вартовий? — у голосі Ельсвін з’явилася ледь помітна насмішка.

— Він не мій.

— Але ж був твоїм. Я думала, що ти вийдеш за нього.

Ільва на секунду затримала подих, її пальці завмерли у волоссі Ельсвін.

— Він просив мене стати його дружиною, але я відмовила.

— То ти в нас розбивателька сердець? — легка посмішка з’явилася на губах Ельсвін.

— Я ніколи не казала, що кохаю його, — тихо відповіла Ільва.

Її руки ледь помітно затремтіли, коли вона продовжила розчісувати волосся.

— Що з тобою? — стурбовано запитала Ельсвін, уловивши її напругу у відображені дзеркала.

— Нічого… Просто…

Вона не змогла договорити. Гарячі сльози неконтрольовано покотилися по її щоках.

— Нічого простого, — голос Ельсвін став м’якшим, майже співчутливим. — Я знаю тебе більше року, Ільво. І ніколи не бачила тебе в такому стані. Говори.

І Ільва розповіла. Розповіла про страх, який досі не відпускає її, про огиду, про те, як Грег намагався взяти те, чого вона не хотіла йому віддавати. Як вона боролася з ним.

— Розкажи королеві, — наполягла Ельсвін. — Вона знайде спосіб приборкати його. Він її вартовий, вона має право.

— Я не хочу вплутувати королеву.

— Якщо ти не скажеш, скажу я, і…

Їхню розмову перервало легке постукування у двері.

— Ельсвін, вас чекають на обід. Всі вже зібралися.

— Мені потрібно ще кілька хвилин! — кинула вона у відповідь, а потім обернулася до Ільви: