Розділ 7

Розділ 7

Рагнар Сандстрем

Робота була неймовірно виснажливою. Ядучий запах гноївки, що повністю проникав у легені, змушував голову паморочитися. Кожен нахил до землі для того, щоб викинути чергову порцію гною, давав про себе знати болем у спині. Одяг був важким і мокрим від бруду та поту, липнув до тіла, створюючи неприємний холодок на шкірі, який не давав забути про виснажливу працю.

Нарешті сонце почало пробиватися крізь сіро-бурі дощові хмари, і це було єдиним нагадуванням про те, що день іще не закінчився. Він підняв голову до неба, намагаючись впіймати хоча б кілька променів світла. Він тільки й думав про одне — чисту воду, сухий одяг, і хоча б кілька хвилин спокою. Але для цього треба було дістатися додому, і кожен крок здавався важким, мов камінь на серці.

Коли він увійшов до кухні, його зустрів знайомий, теплий шум голосу дружини. Астрід, з її яскравою усмішкою, весело щебетала про щось із якимось чоловіком. Він на мить затримавши погляд на її обличчі, вона жодному чоловікові так не посміхалася крім нього. Ревнощі накрили його. Але вони швидко зникли, щойно він впізнав того, хто сидів за столом.

Чоловік був спиною до входу, і Рагнар на мить завмер, вдивляючись у знайомий силует. Серце закалатало швидше.

— Чоловіче, дивись, хто до нас завітав!

І тут же Рагнальд підвівся, і на його обличчі розцвіла широка, тепла посмішка.

— Рагнар! — вигукнув він, не звертаючи уваги на бруд, неприємний запах і вологий одяг, що липнув до тіла Рагнара, кинувся до нього, обійнявши міцно. — Друже!

Його сильні руки вдарили по спині Рагнара, наповнюючи цей момент щирою радістю.

— Знаєш, коли ми бачилися востаннє, ти виглядав значно краще. Невже шлюб так змінив тебе? — Рагнальд сміявся оцінюючи друга з голови до п’ят.

Рагнар лише похмуро зітхнув і, втомлено витягуючи з волосся шматок липкого сіна, відповів:

— Це не шлюб на мене так впливає, а Грег.

Зітхнувши, він не міг не додати:

— Я знайшов його п’яним у сараї.

Рагнальд закотив очі, але продовжувати цю тему не став.

— Ну, гаразд. Розкажи краще, як минула подорож? — запитав господар.

Рагнальд вмостився за столом, розслаблено кидаючи погляд на Астрід, а його усмішка стала ще більшою. І на мить все стало як колись — безтурботним, теплим, майже домашнім, коли справи ще не здавались такими важкими і день не тягнув на собі всі тягарі світу.

Він жваво розповідав про подорож, про зустріч із батьками, їхню емоційну зустріч. Він навіть згадав про Ільву — але змовчав про свою реакцію на дівчину.

Рагнар, тим часом, швидко скинув мокрий одяг, залишаючись лише в нижніх штанях. Втомленими руками він змочував тканину в теплій воді, витирав сліди бруду, що вкривали його шкіру. Астрід зникла в глибині дому, але швидко повернулась із сухими речами, кладучи їх на лаву поруч.

— Як королева тебе відпустила? — не зміг стримати посмішку Рагнар. — Я був певен, що вона тебе не випустить навіть на крок від себе!

— У неї сьогодні купа справ, які не можна відкласти. Батько також у своїх справах, — Рагнальд усміхнувся. — І зрештою, мати наказала, щоб я підстригся й поголився. Каже, що я схожий на варвара з легенд.

— Ну, ми бачили тебе і з довшою бородою, — хмикнула Астрід, посміхаючись.

В її голосі була не тільки радість, а й невидима нитка теплоти. Із глибини дому долинув дитячий плач.

— О, наш правитель прокинувся, — сказала вона, швидко підводячись.

— Як цікаво, — мовив Рагнальд, і знову посміхнувся, спостерігаючи, як Астрід заходить у кімнату з малим Бйорном на руках. Хлопчик, ще сонний, тер кулачками очі, але побачивши незнайомця, застив дивлячись широко розкритими очима. Він зацікавлено поглядав то на Рагнальда, то на батька, а маленькі пальчики туго вчепилися у сорочку матері.

Рагнар взявся готувати настій, наливши окріп у чашки, одразу зрозумів, що забув насипати трав. Він кивнув до Астрід:

— Астрід, не допоможеш мені?

— Тільки-но опущу Бйорна, — відповіла вона, обережно ставлячи малого на підлогу. Маленький хлопчик спочатку хитнувся, намагаючись зберегти рівновагу, але його пальці міцно вчепилися в край табурета. Його ніжки ще не зовсім знали, як правильно переступати, але він вперто намагався триматися.

Астрід вправно перелила окріп назад в казанок і засипали сухі трави в чашки, знову заливаючи їх гарячою водою. Коли чашки опинилися на столі, Бйорн хитко пішов до батька і схопився за його штанину.

Рагнальд, із захопленням дивлячись на маленького, нахилився:

— Він такий дорослий! Рагнар, він твоя копія!

Бйорн насторожено спостерігав за гостем. Він обережно тягнувся до руки Рагнальда, але не наважувався доторкнутись до нього. Рагнар, усміхаючись, підштовхнув його легенько вперед. Хлопчик з непевними кроками дійшов до стільця, та міцно вчепився за ногу принца.

— Хоче на руки, — засміялася Астрід.

Рагнальд обережно підняв хлопця і посадив його на коліна. Бйорн, спочатку несміливо торкаючись до блискучих ґудзиків на кафтані принца, згодом почав смикати один із них, сильно напружуючи свої маленькі пальці. Рагнальд засміявся: