Розділ 9

Розділ 9

Принц Рагнальд Вальдхейм

Зустріч із Ельсвін пройшла краще, ніж Рагнальд очікував. Жодних звинувачень, жодних дорікань – лише стримана, майже чемна привітність. Але він помічав: між ними висіла невидима напруга, ледь відчутне передчуття бурі. Легка бесіда про дрібниці лилася без зупину, як спокійний струмок, і навіть у такі моменти Рагнальд ловив себе на думці, що йому подобається розмовляти з цією дівчиною.

Коли всі підвелися з-за столу і перемістилися на диванчик біля каміна, він несподівано запропонував:

— Не бажаєш прогулятися зі мною? Хмари розійшлися, і сонце прямо-таки кличе на прогулянку.

— Так, звісно, — відповіла вона після короткої паузи, піднімаючи на нього погляд.

Вони вийшли через скляні двері у квітковий сад, де кам’яні доріжки дозволяли гуляти в будь-яку пору року, не боячись забруднити взуття. У повітрі ще відчувався запах дощу, змішаний із ніжним ароматом квітів, а сонячні промені грали на мокрому листі.

Рагнальд зачекав, поки вони відійдуть на достатню відстань, щоб їх ніхто не чув, а потім мовив:

— Ти змінилася.

— Як і ти, — спокійно відповіла вона. — Став дорослішим.

— А ти стала... живішою. Зникла твоя крижана маска.

Вона зупинилася і повільно обернулася до нього, уважно вдивляючись у його обличчя.

— З чого ти взяв, що це була маска?

Рагнальд на мить задумався.

— Ти посміхаєшся. Раніше ти цього не робила. Ти говориш вільніше, а в очах більше не той холод, що раніше. Це так вплинула на тебе моя родина?

— Можливо.

Вони пішли далі в тишині, кожен думав про своє. Рагнальда тривожили чутки які він почув поки був у місті.

— Я чув чутки, поки ходив у місто.

— І які ж? — у її голосі не було здивування.

— Кажуть, у тебе є коханець.

Цього разу вона насправді усміхнулася — тонко, майже невловимо.

— Можливо.

Він напружився, вдивляючись у її обличчя, але так і не зміг зрозуміти, жартує вона чи говорить серйозно.

— Я не засуджую тебе, — зрештою сказав він рівним голосом. — Але ти повинна розуміти: я повернувся. І тепер жодних зустрічей із ним.

Ельсвін не змінилася на обличчі, тільки злегка нахилила голову, ніби вивчаючи його. Вони зупинилися серед доріжки яка вела в тихий закуток, де плелася рожева троянда.

— А якщо ні?

— Я не дозволю тобі насміхатися наді мною, — його голос звучав твердо. — Це не лише моя гордість, а й репутація нашої сім’ї.

— Принце, ти кинув мене тут на три роки, — її голос був рівним, але в словах відчувалася гострота. — Полишив серед чужинців. І ось тепер ти повертаєшся та заявляєш, що я повинна припинити зустрічі з тим, хто подарував мені хоч трохи тепла? Ти з’явився запізно.

Вона відвернулася, роблячи крок у бік алеї, але він встиг схопити її за зап’ястя.

— Ти розумієш наслідки?

Вона різко вирвала руку, і цього разу в її очах спалахнуло щось небезпечне.

— А ти розумієш, як це — бути зрадженою всіма? — в її голосі не було гніву, лише ледь прихований біль. — Навіть мій батько відкликав усіх, хто був зі мною. А тепер ти хочеш відібрати в мене єдине, що належить мені.

Рагнальд провів рукою по обличчю, роблячи глибокий вдих.

— Не злися. Признаю, я погарячкував.

Вона склала руки на грудях і холодно поглянула на нього.

— Я не злюся, принце. Просто не бачу сенсу в цій розмові.

— Ніхто з нас не бажає цього шлюбу, але ми не можемо змінити рішення наших батьків.

— Ти можеш. Ти можеш відпустити мене.

Він гірко посміхнувся.

— Якби це було так просто. Якщо хтось із нас відступиться, буде війна між нашими народами.

— Я напишу батькові і все розповім.

— Не поспішай, — швидко сказав Рагнальд. — Напиши, що я повернувся і що його запрошують до Кальдору. Поки листа доставлять і він приїде, мине час. І за цей час ми зможемо щось вигадати.

Ельсвін ще мить дивилася на нього, а потім кивнула.

— Можливо, ти правий.

Вона зробила крок назад, її рухи залишалися граційними, але в погляді було щось тверде, майже колюче.

— Я піду. У мене ще є справи.

— Тихого дня.

Ельсвін не відповіла, лише різко крутнулася на підборах і швидким кроком повернулася в замок.

Рагнальд залишився на самоті, тож він продовжив свій шлях до найблищої лавки. Його думки ще кружляли навколо розмови, залишаючи по собі тягуче відчуття незавершеності. Коли раптом на стежці з’явився король у супроводі Рагнара. Це було дивно. Такі зустрічі не відбуваються просто так. Ще вранці він розмовляв з Рагнаром. Що могла відбутися за такий короткий час?