Розділ 11

Розділ 11

Принц Рагнальд Вальдхейм

Коли вже настала ніч, Рагнальд і Рагнар покинули замок і попрямували до таверни «Ситий кіт», де на них уже чекав Грег. По дорозі їхні думки були далекі від розваг і веселих зустрічей. Рагнальд відчував, як важкі думки стискають його розум. В голові бу ловно стратегій та планів, які вони з королем детально обговорювали цілий вечір. Вичислення змовників, які загрожують короні, стало для нього питанням життя. Від кожної неточності в планах залежала доля королівства.

Коли вони увійшли в таверну, Рагнальд одразу побачив Грега, що стояв біля стійки. Харвальд, схожий на великого ведмедя, зустрічав їх з відкритими обіймами і доброю посмішкою.

— Невже мені не ввижається, чи переді мною справді наш принц Рагнальд? — сказав Харвальд, підходячи до нього з радісним виглядом, і потиснув руку Рагнальду. — Я вже думав, що не побачу свого найважливішого гостя! — продовжив він, сміючись, і всі присутні в таверні відгукнулись сміхом. — Боги послали мені сон про тебе, і прокинувшись, я зварив твоєї медовухи, принце!

Рагнальд відчув, як в грудях заспокоюється біль від всіх невирішених справ.

— Харвальде, не повіриш, твоя медовуха — одна з тих речей, за якими я сумував на Дракнесі.

— Як воно там? — Харвальд понизив голос, і з його обличчя зникла вся легкість. — На острові драконів. Щось знайшли цікаве?

Рагнальд замислився, стиснув губи і тихо відповів.

— Думаю, Рагнар вже все розповів. — Він кинув погляд на Рагнара.

— Нічого він не розповів! — Харвальд розчаровано скривився. — Лиш розказував, як тяжко там жити.

— Ага, отже, ось чому на Дракнесі так мало новоприбулих мешканців. Це все твоїх рук справа? —  Рагнальд повернув голову до друга з усмішкою.

— Ні, ні, я тут ні при чому! — Рагнар примирливо підняв руки. — То все Івар!

— Ну добре, ідіть за стіл, а я власноруч принесу вам випивку, — сказав Харвальд, зникаючи за дверима, що вели до кухні.

— Ти не знаєш, де Горм тиняється? — Поки розміщувався за столом запитав Рагнальд у Грега, який сидів за сусідньому табуреті, задумливо оглядаючи присутніх.

— Не бачив його сьогодні. —  Відповів Грег, не відриваючи погляду від Рагнара. Він спостерігав за Рагнаром, вловлюючи всі дрібниці його настрою, і хоча той не демонстрував явної агресії, Грег не зміг не помітити, як напружено він виглядав. Відчуття, що він в не безпеці, не давало Грегу можливість розслабитися.

— Він не змінюється, завжди змушує чекати на нього, — пробурмотів Рагнальд, знову налаштовуючи себе на безтурботність.

— А ось і наша випивка, — сказав Грег, потерши руки в очікуванні, коли Харвальд приніс кілька кехлів медовухи і елю.

— Дивись, не перестарайся, ти сьогодні вже дав лишку, — голос Рагнара став серйозним, і він перехилив погляд на Грега.

— Я буду тримати себе в руках, — буркнув Грег, підтягуючи свій кехль.

— О, боги, яка ж це смакота!— Рагнальд не міг стриматися від захоплення. Він вдихнув, відчуваючи запах медовухи, зробив ковток і смакуючи. — Це чудово!

— Диви, з'явився, — прошепотів Грег, сидячи обличчям до входу, де щойно з'явився Горм.

— Де тебе носить? — невдоволено пробурмотів Рагнальд.

— З'явилися не відкладні справи, — відповів Горм, усміхаючись. Рагнальд підвівся і обійняв Горма, радісно поплескавши його по спині. — Ви довго чекали? — спитав він, і було видно, що його настрій покращився, хоча тінь тривоги ще не повністю зникла.

— Не достатньо довго, щоб напитися, — весело сказав Грег, піднімаючи свій кехль, і всі троє посміхнулися.

— Ну що, випиймо за зустріч, — промовив Рагнальд першим, піднявши свій кехль, і відчув як напруга хоч трохи відпустила їх.

***

Відвідувачі таверни поступово розходилися: хтось хитався на ногах, намагаючись дістатися виходу, хтось голосно сміявся, прощаючись із товаришами, а дехто вже просто спав, згорнувшись біля столів. Лише за одним столом компанія продовжувала гомоніти, не звертаючи уваги на те, що ніч уже добігала кінця. Тут зібралися давні друзі, які не бачилися майже дві зими, і цього вечора вони відзначали зустріч як належить. Глек за глеком спорожнювався, і хоча медовухи з елем було випито більше, ніж вина, веселощам це не заважало.

Навіть Горм, який зазвичай тримався в рамках і не дозволяв собі надмірного сп’яніння, цього разу вирішив розслабитися. Спочатку він просто слухав, зрідка вставляючи в розмову короткі коментарі, але з кожним ковтком алкоголь більше брав над ним гору. Його рухи ставали розмашистими, а мова — все менш чіткою. В очах відображався легкий туман, і він уже не міг сфокусувати погляд на співрозмовниках.

— Ти… весь такий із себе… — пробурмотів він ледь розбірливо, схилившись до Рагнальда. Його язик заплітався, а тіло вже не могло тримати рівновагу. Він потягнувся руками й схопив принца за комір, щось бурмочучи собі під ніс.

— Горме, що ти робиш? — насторожено запитав Рагнальд, відчувши, як пальці друга вп’ялися в його сорочку. Він намагався розтиснути кулаки друга, та той тримав міцно.

Друзі перезирнулися, не знаючи, як реагувати.