Розділ 13

Розділ 13

Ільва Сандстрем

Лиш перед тим, як іти будити Ельсвін, Ільва згадала про принца, який мирно спав у бібліотеці, ні про що не тривожачись. Вона зупинилася на мить, зважуючи, чи варто його будити. Але думка про те, що йому буде зле після учорашнього, змусила її діяти.

Спочатку дівчина забігла на кухню, що мала вхід у підвал. Там, прихопивши глек, вона набрала з бочки з ріпою свіжого розсолу. Його запах був різкуватий, але дієвість ніхто не заперечував — він виводив хміль краще за будь-які настої. А потім забрала чисту сорочку у прачок.

Йдучи по коридору, Ільва постійно озиралася. Вона зазвичай не мала справ у бібліотеці — у її житті не було місця для читання книг. Вільний час? Який вільний час у служниці? Тому перш ніж підійти ближче, вона ще раз глянула по сторонах, а потім швидко подолала останні кроки, вскочила за двері і тихцем їх причинила за собою.

Тихе, рівне дихання свідчило, що принц досі у глибокому сні.

Рагнальд спав, підперши щоку однією рукою, а іншу поклав поверх ковдри. Ноги його звисали з канапи — вона була явно замала для такого чоловіка. Його оголений торс, підкреслений м’яким світлом, що проникало крізь вітражні вікна, дозволяв розгледіти кожен натренований м’яз.

Ільва на мить завмерла, замилувавшись цим видовищем. Вона не могла заперечити, що принц явно не лінувався, і чомусь його безтурботний вигляд, раптово викликав в її серці неймовірний розпливчастий трепет. Однак, як тільки усвідомила, що робить, її щоки запалали. Звісно, вона бачила оголених чоловіків, але ніколи в такому контексті — коли чоловік спить і навіть не підозрює, що за ним спостерігають.

Поспіхом перевівши погляд вище, вона помітила, що підстрижене волосся принца трохи настовбурчилося, надаючи йому неочікувано бунтівного вигляду.

Зробивши обережний крок до столика, дівчина поставила глек з розсолом, а тоді, не стримавшись, простягнула руку й легенько поправила пасмо волосся, що впало йому на очі.

Щойно її пальці торкнулися його чола, як зелені очі принца раптово розплющилися, і він пильно глянув на неї.

— А це ти... — його голос був хрипким від сну, і він ліниво позіхнув, потягнувшись.

Ільва застигла на місці, відчуваючи, як пульсує серце. У його погляді була якась глибина, якої вона не очікувала, і на мить їй здалося, що все в кімнаті зупинилося.

— Я принесла тобі розсолу з ріпи. Він допоможе, — її голос був тихим, але таким щирим, що вона сама здивувалася, як легко звернулась до нього як до рівного.

Рагнальд з вдячністю потягнувся до глека і, не роздумуючи, припав до напою ковтаючи великими, жадібними ковтками.

— Дякую, Ільво… — він заплющив очі, немов смакуючи, а потім, ніби згадавши щось, розплющив їх знову. — Який час?

— Скоро буде друга по обіді. За годину обід з королевою та Ельсвін. Король, якщо я правильно зрозуміла, поїхав у справах.

— Уже так пізно? Чому ти раніше мене не розбудила?

— Ти все одно б не прокинувся.

— Хм… ти маєш рацію… — він стомлено провів рукою по обличчю, ніби намагаючись остаточно прокинутися.

Ільва відчула, як її серце стискається від тієї м'якості, яку він ненавмисно вклав у ці слова.

— У мене ще багато справ, — промовила дівчина, трохи вагаючись, перш ніж піти. — Піду будити вашу наречену. Вона сьогодні теж довго спить.

— Не потрібно було мене чекати... і не спала б… — він обірвав себе на півслові, усвідомивши, що сказав зайве. У замку не можна було розслаблятися, тут кожне слово могло бути використане проти тебе. Він різко перевів погляд на дівчину.

— Не хвилюйся, я нікому не розповім. Але... навіщо вона тебе чекала?

— Не знаю, — відповів він занадто швидко.

Дівчина трохи стиснула губи, його слова залишили по собі тінь сумніву. Вона не могла зрозуміти, чому це її зачепило, але поспішність відповіді говорила, що це не її справа.

— Ну добре, піду я.

Її голос прозвучав сухо, хоч в її серці вже починалася буря з непевності й невидимих почуттів.

— Ільва, почекай...

— Не потрібно, — вона зробила крок назад, але її погляд залишився на ньому трохи довше, ніж було треба. — Ти не зобов’язаний мені нічого розповідати, тому все добре. Королева дуже розсердиться, якщо ти запізнишся.

І не давши йому часу відповісти, вона швидко вийшла з бібліотеки, не озираючись, хоча в душі почувалася неспокійно — наче щось важливе залишилося не сказаним.