Розділ 14

Розділ 14

Принц Рагнальд Вальдхейм

Рагнальд сидів у просторій залі, освітленій м’яким світлом, що пробивалося крізь високі вікна. Дощ пройшов вранці, залишивши за собою пронизливу вогкість, яка проникала під одяг і змушувала шкіру вкриватися холодними мурахами. За вікном дерева купалися в осіньому сонці.

Але навіть тепло каміна не могло зігріти Рагнальда.

Він відчував, як жар від полум’я ледь торкався обличчя, проте всередині нього все ще жевріла залишена хмелем втома. Голова гуділа, скроні пульсували, а в роті лишався гіркуватий присмак ночі, що затягнулася. І найгірше — це безперервний гул голосів, що заповнювали кімнату, роблячи її ще тіснішою.

Перед ним сиділи королева та його наречена. Вони вже другу годину поспіль, жваво обговорювали підготовку до весілля, яке мало відбутися через двадцять днів, і святкування його дня народження, що чекало на нього вже через три дні.

Рагнальд не слухав. Він бачив, як рухалися їхні губи, ловив уривки слів, але сенс губився десь у напівтемряві його власних думок.

Його думки блукали десь далеко, там де лунав її сміх.

Ільва. Дівчина яка заполонила його думки.

Він бачив її кілька годин тому, коли прямував до королеви на обід. Тоді вітер все ще ніс у собі запах дощу, який щойно закінчився, вологі гілки дерев гойдалися, скидаючи з себе важкі краплі, а земля під ногами була грузькою та темною. Тяжкі хмари давили.

Але все це зникло для нього, коли він почув її сміх. Чистий, дзвінкий, немов перший промінь сонця після довгого шторму.

Рагнальд завмер, прислуховуючись звідки цей звук. На мить весь світ звузився до однієї картини.

Вона стояла серед дівчат працівниць замку, що жваво розмовляли біля саду. Її сміх, її рухи – все в ній було живим, справжнім, наповненим теплом. І коли вона закинула голову назад, дозволяючи довгому волоссю розсипатися по плечах, він відчув, як щось усередині нього стислося. У темних очах дівчини грають сонячні іскорки, визирнувшого сонця з-за хмар.

Якби тільки він міг торкнутися цього світла…

Він змусив себе відвести погляд, змусив ступити далі, змусив відігнати думки про неї, бо знав вони ведуть у прірву. Але навіть зараз, коли перед ним сиділа Ельсвін, його наречена, він не міг витерти з пам’яті той короткий момент.

Його наречена…

Її посмішка була легкою, бездоганною, ретельно відпрацьованою. Але в ній не було тепла. В її очах не світилися сонячні іскорки – лише холодний блиск, що нагадував кригу на замерзлому озері.

Ще вчора вона була теплою. Емоції кипіли в цих очах.

Сьогодні ж її холод пробирав до кісток.

Вчора вона благала його розірвати заручини. Говорила, що не хоче цього шлюбу, що її примушують, що вона кохає іншого. Її голос тремтів, коли вона промовляла ці слова. І Рагнальд тоді майже повірив їй.

Але вночі…

Вночі все змінилося. Вона прийшла до нього. Чекала в його ліжку.

Рагнальд пам’ятав, як його серце гупало в грудях, як він відчував її близькість через хмільний дурман, що ледь не скоїв.

Він тоді тікав. Мов останній боягуз.

Що змінилося за день, він не розумів.

Чому така раптова зміна? Хто змусив її передумати?

Змінивши позу він ледь скривився, від незручного сну на канапі в бібліотеці тепер нило все тіло. Його плечі ломило, спина тягнула, а головний біль тільки посилювався.

Та найбільше його мучило не це.

Його мучило питання, на яке він не мав відповіді: Що насправді коїться в голові Ельсвін?

— Рагнальд, ти чуєш мене? — голос королеви різко втрутився в його думки, немов удар, змушуючи принца повернутися до реальності. В її тоні звучала легка нетерплячість і навіть певне незадоволення, що вказувало вона не вперше кличе його.

Рагнальд моргнув, намагаючись відігнати від себе думки про загадку. Він перевів погляд на матір. Вона сиділа, високо піднявши голову, зібравши руки на колінах, ніби в очікуванні вироку.

— Мамо, я чую, — промовив він, його голос був трохи грубим, але він одразу ж потер скроні, намагаючись не видавати своїх емоцій. — Але чи не вважаєш ти, що організація свята — це все ж таки справа жінок?

Королева підняла брови, її погляд став гострим, наче лезо меча.

— Я нічого в цьому не розумію, — продовжив він, хоча й знав, що вона цього не оцінить. — Та й тобі все одно потрібно передати Ельсвін всі свої справи. Можливо, було б краще, якби ви самі, вдвох, цим зайнялися?

Королева стиснула губи, на її обличчі з’явилася ознака роздратування. Її очі засвітилися, тим вогником що обіцяв виховну розмову.

— Сину, але ж це і твоє свято.

— Я готовий провести церемонію просто під небом, без усіх цих надмірних приготувань. — Рагнальд втомлено махнув руками в повітрі, спробувавши показати свою відчуженість від усього цього театру.

— Так не можна! — обурено вигукнула вона, і її голос став різким, наче тріск дерева. — Ти майбутній король, тому святкування має бути масштабним! Всі на Фалгарі мають відзначати цей день разом із нами.