Розділ 16

Розділ 16

Принц Рагнальд Вальдхейм

До самого вечора зал нарад не замовкав. Повітря в кімнаті стало таким густим, що здавалося — його можна було різати ножем. Перегріті голоси радників, їхнє обурення, пахучі пари поту і дорогої олії, якою змащували дерев’яні панелі столу, змішувались у задушливий коктейль. Залишалось лише одне — дочекатися, хто перший зламається під тиском.

Чоловікам роду Вальдхейм довелось витримати тривалу суперечку з радниками, які вперто не хотіли допустити перевіряльників до своїх документів. Вони чудово розуміли, що їхні таємниці можуть виявитися страшнішими за прості порушення закону.

— Це безглуздо! — вигукнув один із радників, круглолиций чоловік із короткою борідкою, схожий на вгодованого кота. Його голос дрижів, і здавалося, що від напруги він от-от почне задихатися. — Ви ж самі розумієте, нам потрібно хоча б кілька місяців, аби підготувати всі звіти! Це ж нереально!

— Кілька місяців? — Бальтазар повільно оперся на край столу. Його погляд став важким і холодним, як зимова ніч. Очі звузилися, й кожне слово розтинало простір між ним і радником, мов лезо. — Щоб надати те, що повинно бути у вас під рукою? Невже ви вважаєте, що мені не відомо, для чого вам цей час?

Зала замовкла. Тиша впала так різко, що здавалося — навіть дим свічок застиг.

Рагнальд уважно спостерігав за батьком. Його погляд — пильний, зацікавлений. Він не сумнівався, що Бальтазар здатен придушити будь-яку опозицію. Але тепер він бачив, як це відбувається — без крику, без сили, лише поглядом і волею.

— Ваше Величносте, але ж… — почав інший радник, сивий і високий, у темному довгому плащі. Але голос його зірвався, не встигнувши навіть зміцніти.

— Ніяких "але"! — різко відрубав король. Його голос гримів, як залізо по каменю. Радники миттєво замовкли, схиливши голови, мов учні перед учителем.

Рагнальд ледь стримав усмішку, коли побачив, як радник Кнютлінг — худорлявий чоловік із хитро примруженими очима, схожий на тхора в шовковій мантії — спробував узяти ситуацію в руки:

— Дозвольте нам провести перевірку власноруч. Ми підберемо найкращих людей, щоби забезпечити... об’єктивність.

— Ви хочете, щоб ваші люди перевіряли самих себе? — голос Рагнальда був рівним, майже холодним. Але в кожному слові звучала відкрита іронія. — Це навіть смішно обговорювати, — він перевів погляд на короля. — Це схоже на спробу щось приховати, чи не так, мій королю?

Бальтазар довго дивився на сина. Погляд — пильний, проникливий, мов намацував у ньому щось нове. І тоді, без жодної зміни в голосі, він кивнув.

— Саме так, — тихо підтвердив він.

Тиша, що запала в залі, стала майже фізичною. Радники перешіптувались, обмінювались поглядами. Один із них — червонощокий, запальний — не витримав:

— Вам не варто нас так ображати! — вигукнув він і гримнув кулаком по столу. Полум’я свічок здригнулося.

— Вам варто менше інтригувати. Тоді й образ не буде, — голос Бальтазара знову став лезом. Холодним, гострим, невідворотним.

Радники металися поглядами, мов птахи, загнані в пастку. Один стиснув кулаки — білі пальці видавали його злість. Інший відвернувся, тікаючи очима від королівської присутності.

Мовчання ставало дедалі важчим. Прості речення не народжувалися. Аргументи розтанули, як сніг на долоні. І коли вже надії майже не лишалося, і зал гудів напругою — Бальтазар підняв руку.

Рух був простий. Але в ньому — сталь, влада і невідворотність. Зала завмерла.

Всі замовкли. Очі опустилися, і в кімнаті розповзлася гнітюча тиша, ніби сама атмосфера відчувала наближення чогось фатального, як тиша перед мечем, що от-от впаде.

— Ви занадто довго грали у свої ігри, — промовив король. Його голос звучав не як заява, а як вирок — невблаганний, безапеляційний, такий, що не залишає місця для жодного маневру. Кожне слово опускалося на присутніх, як камінь у воду, змушуючи хвилюватися кожну думку, кожне серце.

— Досить.

Його тон лишався спокійним, але в ньому відчувалась залізна рішучість, наче удар молота по руді — важкий, точний, нещадний.

— Поки ви тут сперечалися, мої довірені вже вилучили всі документи з ваших відомств і доставили їх у безпечне місце. Там вони будуть ретельно вивчені, — додав він з такою холодною впевненістю, що навіть найзухваліший радник відчув, як слова стискають йому горло.

Тиша, що впала після цих слів, була настільки глибокою, що можна було почути, як хтось із радників нервово проковтнув повітря.

А потім — вибух.

— Це беззаконня! — вигукнув один, і в його голосі змішувалися паніка, гнів і безсилля.

— Як ви могли таке зробити?! — підтримав його інший, судомно вчепившись у край столу, ніби той міг утримати все, що розвалювалось просто в нього на очах.

— Це зрада довіри! — зірвався третій. Його губи тремтіли, обличчя горіло від люті, а в очах блищав розпач.

— Ваше Величносте, ви не маєте на це права! — протягнув Кнютлінг, намагаючись зберегти хоч рештки самовладання.

Крики лунали з усіх боків, немов збурене море, в яке одночасно вкинули блискавку. Вони перекрикували одне одного, метали слова, як списи, що летіли в порожнечу, не влучаючи нікуди. Але всі розуміли одне: все вже вирішено. Контроль втрачено.