Розділ 3

Розділ 3

Король Бальтазар Вальдхей

Цієї ночі король спав погано, тому прокинувшись, він відчував нестерпний біль у голові. Сон був неспокійним, повним тривог та запитань, які все більше обтяжували його думки. За вікном вже лив дощ. І король одягався готуючись до чергового дня, не міг позбутися тривожних думок. Його погляд був зосереджений на чорних хмарах, що нависли над замком. «Слава богам, хоч встигли зібрати врожай», — це було єдине, що хоч якось втішало його розум. Але тривога за сина не давала йому спокою. Відчуття невідомості тільки загострювалося з кожним днем. Човен з Дракнесу не з’явився, час, обіцяний Рагнальдом на повернення, вже минув.

«Чому Рагнальд досі не повернувся?» — питання не покидало його розуму вже кілька днів.  «Невже щось трапилося?» — цей страх у серці не відпускав. «Що як вони застрягли в морі? Що якщо човен зазнав лиха і не зміг подолати шлях?» Тривога про відсутність сина щораз міцніше душила короля. Рагнальд обіцяв повернутися до святкування, до двадцять четвертого дня народження, але не було жодних звісток.

— Все готово, мій Король, — промовив помічник, але король не міг позбутися відчуття, що щось важливе зараз має статися.

— Дякую Тір. — Король пішов до кабінету, щоб поснідати і переглянути листи.

Відкривши двері в кабінет, король пройшов до столу, готуючись поринути в роботу. Але  помітив, що на кріслі його дружини хтось сидить. Це було несподівано. І ще більше здивувався побачивши —  хто це був.

Миттєво весь біль, всі страхи й тривоги розвіялися, немов подув вітру.

Обличчя навпроти було майже таким самим, як його власне. Ті самі брови, ті ж зелені очі, але в них — щастя, радість від зустрічі. Рагнальд дивився на нього з посмішкою. Але в цих очах було щось нове.

Він враз піднявся з місця, обігнув стіл  і обійняв сина так сильно, наче лише так міг упевнитись, що той справді повернувся.

— Рагнальд, — тільки й зміг прошепотіти. Вся гіркота, весь біль і всі переживання цього часу вилилися у сльозу, що скотилася по його щоці.

— Невже ти повернувся? — його голос тремтів від емоцій. Не вірив своїм очам, король оглянув сина і знову обняв його, не випускаючи. — Почекай, що сталося? Що вас затримало? — запитав король, намагаючись зібратися з думками. Нерви, які до цього моменту не давали йому спокою, тепер трохи заспокоїлися, але залишалися в ньому, як тихий біль, що не відпускає.

— Не хвилюйся, батько ти мене роздавиш! — сміявся Рагнальд, намагаючись визволитися з обіймів. Але король не відпускав. Рагнальд знову потягнувся до нього. —  Шторм. Він збив нас з курсу. А потім нас віднесло в сторону материка. Тому подорож тривала довше, ніж планувалося.

— Я все ще не можу повірити, що ти вдома, — прошепотів він, намагаючись затримати цей момент в собі. — Я такий радий.

— І я також радий бачити тебе, батько, — Рагнальд відповів, вдихаючи аромат бергамоту, що лився від короля.

Тим часом, тихий стукіт в двері перервав цю зустріч. На порозі стояв помічник короля. У його руках був підніс з чашкою гарячого чаю та свіжим хлібом і сиром. Тір, поглянувши на Рагнальда, застиг на місці, а його обличчя виразило не лише здивування, а й нестримну радість.

— Рагнальд…? — вигукнув він, і від емоцій руки чоловіка затряслись, так що він ледь не впустив підніс. Рагнальд швидко схопив його та поставив на стіл.

— Теплого ранку, Тір, — сказав він, підходячи до нього і обіймаючи чоловіка. Тір був з королем та його родиною вже довгі роки, іноді він був другом Рагнальду, а іноді й тим, хто міг строго карати принца за погану поведінку. Але зараз його емоції вихлюпувалися назовні, і він не міг стримати сліз.

— Вибач… — Тір почав, витираючи сльози, але Рагнальд похлопав його по плечу.

— Тобі нема за що вибачатися, Тір. Все в порядку, — сказав він, відпускаючи помічника і знову сідаючи на місце. — Не принесеш ще одну чашку чаю? Я з вчорашнього ранку нічого не їв.

— Так, звісно, принесу щось більш ситніше, ніж хліб та сир, — пообіцяв Тір, швидко покидаючи кабінет.

— Тепер весь замок дізнається, що я повернувся, — сказав Рагнальд, ледь стримуючи посмішку. — А я так хотів зробити сюрприз мамі.

— Йдемо до неї,—  радісною сказав король. — Вона повинна бути у своєму кабінеті.

Відкривши двері до сусідньої кімнати, король Бальтазар повів принца через вітальню, що була між кабінетами. Тут часто король з королевою відпочивали після довгих та важких днів, а інколи обідали, коли потрібно було обговорити важливі справи. Вітальня була прикрашена важкими портьєрами, що відсіювали світло, і великим каміном, де ледь тліли вогники вогню. Тут було затишно і тепло.

Король ішов мовчки, його кроки були важкими, а думки поверталися до того, як довго вони чекали цього дня. Йому було важко впоратися з власною тривогою, що не відпускала, навіть коли син нарешті повертався додому. В його серці розцвітала мішанина емоції — радість, хвилювання, і навіть легка боязкість. «Що буде далі? Як все зміниться після повернення Рагнальда?»

Король без стуку відчинив двері до кабінету королеви. Погляд його зупинився на паперах і списках, що лежали на її столі. Вона не помітила його приходу, занурена у важливу справу. Її руки рухались швидко, коли вона перевіряла показники збору врожаю. Вона була заглиблена в цифри і підрахунки, вираховуючи скільки зерна можна буде продати на материк, адже врожаї там були куди менші. Це був тільки початковий підрахунок. Вона хвилювалася, як мине зима для їхнього королівства та жителів дружніх до них держав.