Глава 6

Глава 6

По місту крокує дівчина. Одягнена вона у нічим не примітну сукенку, простого крою. Зелений плащ, у тон сукні, коливався в такт крокам дівчини. Нічим не примітна, звичайна особа жіночої статі, але перехожі раз-у-раз здивовано озиралися їй услід. Що ж такого привертало їхню увагу?

На плечі у дівчини, зручно вмостившись, сидів, навіть напівлежав, білосніжний соболь. Пухнаста тваринка блискала очицями-тернівками на людей. Хвіст дивовижного звірка ледь тремтів через вечірню прохолоду. У світлі вуличних ліхтарів переливався кольорами срібний нашийник з великими смарагдами, насиченого та яскравого кольору зелені.

Незвичайні пішоходи викликали сум’яття і у кварталі Ланчесс, котрий має не завидну славу, яку їй забезпечували дрібні кишенькові злодії. Тут, на вулиці трактирів, завжди повнісінько людей, особливо у вечірній час. Багато гільдій злодіїв посилали новачків відточувати свої навички та майстерність саме тут. Адже, як то кажуть, «спритність рук і ніякого шахрайства»… А що, лякати людей не потрібно, ніхто не противиться та особливе не застерігаються, що лише полегшує справу. Витягти капшук з грішми легко, а як впіймають – можна загубитися в натовпі. Сюди стікається «різношерстий» люд: чиновники, які хочуть відпочити, зберігаючи анонімність, сторожа міста, які відпочивають після зміни варти, що загалом стосується до будь-яких «служителів на благо міста», приїжджі, які поселяються у тих же трактирах, члени гільдій інколи чекають на клієнтів саме у таких-от закладах, нерідко трапляються законники або ж, як їх називають, «сірі каптури» - очі і вуха короля серед звичайного народу, вишукуючи таких, хто по необережності скаже щось проти Августа чи його сімейки, чи ж ловлять шахраїв та дрібних злочинців, адже для персон з рівнем «Майстер» є окремий квартал, місце, де такої «нечисті» більш, а ніж достатньо. Також багато «постійних» гуляк, котрі кожного вечора збираються тут, викидаючи на алкоголь останні свої гроші, забезпечуючи тим самим стабільний дохід власникам корчм. Таких відвідувачів у Ланчессі любили і цінували… Ну звичайно! Ще б пак, коли б не цінували! Золоті ріки лилися у столиці і звертали своє русло до корчм. Отож, з гультіпаками часто-густо церемонилися дуже: подавальники  «співчували» коли потрібно і підтримували розмови людей, у яких язик уже заплітався від кількості випитого алкоголю…

Дівчина зі соболем дійшли до таверни, де красувалася яскрава вивіска – «У Меда». Часто самі ж господарі додавали у розмові до назви корчми епітет «старий». Так невідомий чоловік Мед, ім’я якого у розшифровці означало «божевільний морський вовк», ставав ще й «дряхлим дідом», як говорили деякі.