Глава 5

Глава 5

Едейла

Ось і настав вечір. Каміла відпустила своїх фрейлін і готувалася до сну. Біля себе залишила лише служниць…

Я швидко йшла по коридору до своїх світлиць. Мені ж потрібно приготуватися до зустрічі з братами. От що дивувало: ці двоє, значить, вирішили зустрітися у трактирі, поговорити про справи, а мене і не запросили! Якби не зустрілася з Аркаганом, то могла і не знати, що ці двоє вже зібралися зробити! Я тут ризикую бути розкритою, нудьгую… Та що там! Мене вже відверто нудить від цих світських балачок головних пліткарок столичного палацу, хоча пройшов лише перший день, коли я працюю фрейліною.

- Ох… Ці коридори такі довгі, з безліччю поворотів, так і загубитися не складно! – сказала я Саматрі, тільки-но зайшовши до кімнати. Тигриця підняла голову і у відповідь на мої слова рикнула, ніби погоджуючись зі мною.

Я поспішила у ванну кімнату, скидаючи з себе кофтину та розплутуючи свою зачіску: ніколи не любила цих чудернацьких завивок та укладок, але доводиться слідкувати за модою.

Прийнявши душ та висушивши волосся, я забігала по кімнаті, шукаючи, відповідний для нічної прогулянки містом, одяг.

Саматра все так же лежала на тахті, як і годину тому, і з цікавістю позирала на мене, раз-у-раз зблискуючи своїми бурштиновими очицями.

Урешті-решт я знайшла підходящу сукню, темно-зеленого кольору, з неглибоким виразом та довгими рукавами. От що мені подобалося у ній, так це зручність і простота. Вона ідеально підходила для прогулянок. До сукні я підібрала ще і чобітки та рукавички. Усе тепер точно готова до зустрічі!

Я крутилася перед дзеркалом і зі задоволенням відзначила, що виглядаю чудово. Побачене відображення припало мені до вподоби. Біла кішка лише дивилася на мене, роздивляючись вбрання, і вдоволено мурчала.

«А який привід?» - зацікавилася Саматра.

Мій фамільяр, на відмінну від інших, може говорити ментально дуже добре, словами, а не образами як роблять більшість представників вічних помічників магів. Цим я дуже пишаюся! Адже із Саматрою ми були не просто «колегами», а друзями. Вона як ніхто розуміла, що коїться у мене на душі. Нехай велика кішка і розумна тварина, та за роки разом тигриця навчилася розрізняти емоції, читати думки, та іноді навіть давати слушні поради. Насправді, твариною вона була для всіх, окрім мене, навіть брати не знали усієї правди… Саматра – демон, але низького рангу, щось на зразок міфічних джинів, тільки бажання не виконує та і не має людської форми. Аркаган з Райленом вважають, що поряд з високим магічним фоном та часто неконтролюючими коливаннями сили, навіть тварини можуть розмовляти… А ми з Саматрою і досі не видаємо нашу спільну таємницю знайомства…

А було це так… Мені було п'ять… За лічені місяці до смерті батьків я знайшла Саматру. Її матір було вбито мисливцями, і з усього виводку нижчих демонів залишилося у живих тільки найменшеньке, тигреня. Воно отримало ім’я Саматра. Уже пізніше, вночі, коли мені наснився кошмар, тигреня вперше заговорило, а ще через багато років уже доросла демониця, поряд з нестабільною магією, яку вона активно поглинала, змогла вперше змінити свою форму. Це стало нашою спільною таємницею…

«Зустріч з братами! Аркаган запросив. І щось мені підказує, що мене одразу навіть і не планували запросити…» - похмуро закінчила я.

«От поганці!» - обурено проричала Саматра.

«Угу… І не кажи…»

«А можна мені з тобою, Хазяйко?» - Я окинула свого фамільяра оцінюючим поглядом і заперечно похитала головою. – «Ну, будь ласочка…»

«А ти збираєшся у вигляді тигра розгулювати містом?» - з відчутним сарказмом та насмішкою запитую я.

«Соболя із собою візьмеш?» - відповідає Саматра, на що я тільки усміхнулась і весело її підморгнула.