Глава 3

Глава 3

Едейла

Ранок у мене почавсь з першими сонячними променями. Жовтувато-білий диск викотився з-за горизонту…

Вночі мене не турбували сновидіння… Мабуть, це через довгу дорогу, яка забрала знатно сил.

Ранок я зустріла на балконі, п’ючи чай. З мого горнятка пахне просто чарівно! Чай заварений з квіту едельвейса розслабив мене та підняв настрій. Як добре, що любі брати попіклувалися про мене, та не забули про наш улюблений напій – знайшли запаси просто чарівної заварки з неймовірним ароматом.

Сьогодні я мала перший день працювати у замку в якості фрейліни Її Величності Каміли.

Знаючи звичаї та правила двору, я одягла просту та дуже зручну повсякденну сукню. Атласна тканина блакитного кольору з білими мереживними вставками тісно облягала талію, а пишний поділ був легкий, як зграйка метеликів. Спідниця із щільної, але м’якої тканини мала секретик: потаємна кишеня, куди зручно покласти скляні баночки із відварами. Також були шнурівки, за які непомітно я мала змогу причепити кинджал. Ось так, за декілька хвилин я закінчила з одягом. Залишилося зробити лише зачіску і можна вирушати у кімнату до королеви.

З волоссям я вирішила сильно не морочитися: зробила легкий пучок та заколола шпильками, усунувши також і дві змочені у зіллі правди. Не забула і про обов’язкові прикраси. Взяла і одну брошку з кристалом-записувачем, іншу заколола на сукні…

У повній бойовій готовності покинула відведену кімнату…

Я стояла перед дверима Каміли. Поки що не наважувалася постукати. Вичекали хвилину, другу і підняла руку.

Двері зі скрипом відчинилися раніше, ніж я встигла постукати. Їх відкрила Інгрес.

- Леді Сілар! Доброго ранку! – білявка легенько вклонилася, як і належить особі її статусу, і пропустила у кімнату. – Її Величність чекає на Вас. Вона хоче поговорити зі своєю гостею та новою фрейліною.

Каміла була у своїй світлиці. Жінка вальяжно сиділа у кріслі перед каміном. Вона зарозуміло глянула на мене, ніби я всього лиш пилинка на підлозі. Мене охопила злість. Один-вдих, два-видих, три-вдих… Спокійно Леє, одягни ж свою маску байдужості, ніхто не повинен помітити твою ненависть…

- Леді Сілар, сідайте поряд та розкажіть як відпочили, - «попросила» мене Каміла.

- Ох! Все просто прекрасно! Я почуваюся сповненою сил… До того ж на це впливає краса Вашого замку! – потік лестощів не припиняємо.

- А розкажіть як Вам жилося при дворі у Меласії.

- Я не дуже часто бувала у самій столиці. Перебувала там рівно стільки, скільки того вимагала моя робота. Надаю перевагу заміським маєткам чи резиденціям. На відмінну від столиці, невеличкі поселення менш гамірні та довге перебування подалі від турбот сприяє здоровому сну та прекрасному настрою. Життя при дворі не таке вже й цікаве… Скажу по правді, мене відверто замучила нудьга. А у Вашому палаці мене зустріли тепло… - якби ненароком підмітила я.

- Чула, що принц Делайніос скоро отримає трон… Король Аденіоз нарешті передає вінець своєму старшому сину, чи не так? – Каміла з показною нудьгою та байдужістю запитала.

«А ти добре ознайомлена, гадюко…» - подумала я і таємничим голосом повільно, розтягуючи слова, відповіла:

- Маєте рацію… Делайніос уже давно мав би отримати трон… Та подейкують, - я нахилилася ближче до Камілли, показуючи свою довіру, та озирнулася, підкреслюючи таємничість, - ніби він недалекий… дивний дуже… Я сама чула це від служниці його нареченої.

- Ох, горечко ж яке! – прикривши рот рукою «співчутливо» вигукнула королева. А потім нахилилася до мене ближче і мовила далі: - Біднесенька Іллеріа, як же ж вона буде жити з таким…

- От усі так кажуть… Подейкують, нібито її батько хоче таким завдяки доньці неофіційно керувати королівством… - дещо драматично закінчила я.

Каміла нічого не відповіла, а лише «сумно» похитала головою, усім своїм виглядом підкреслюючи своє завбачливе співчуття Меласії.