Глава 3. Неочікуваний поворот

Розалія далі стояла осторонь, не присідаючи і не дихаючи. Її очі в одну мить спинились, погляд став більш рішучим, а руки перестали так труситись.

Король Адріан тим часом вивчав всі емоції, які показувало лице Розалії. Ця прекрасна діва не один раз підставляла свою сестру, королеву Шарлотту - молодша сестричка заздрила їй і з приводу даронаслідування, і з приводу женихів, і навіть з приводу її вигляду - старша сестра була дуже схожою на батька, а от молодша - на матір. Хоч як молодша любила свою матір, і шкодувала про те, що так ні разу і не бачила свого батька, та дивлячись на старшу сестру завжди згадувала розповіді останньої про щасливе дитинство цілої сім'ї - батька, матері, старшої сестри Лотті та брата Лестера.

У неї ж, на відмінну від них, не було жодного чіткого спогаду про батька. Він загинув, коли найменшій було всього один рік, не залишивши ні щасливого дитинства, ні хоча б явної генетичної схожості на нього. У дівчини - біляве волосся з синіми очима, як у матері, і тільки трошки кирпатенький ніс, як у батька. Це - єдина деталь, яку вона вишукувала, мабуть, роками у дзеркалі, щоб хоча б якось тішити себе думками, що батько поруч.

Все дитинство у неї з Лотті було наче змагання - хто краще танцює, хто краще вчиться, хто краще співає. Та найбільшим розчаруванням для Розалії стало випробування даром - вони разом з сестрою, не дивлячись на різницю у віці, мали рівний рівень магії. Хоч як старалась обійти одна іншу, всерівно магія ніби дошкуляла їм, і врівноважувалась, тим самим не розкриваючись до кінця ні в кому з них. Мітки з'являлись у однаковій кількості, у тих же місцях, ті ж рослини.

Тільки коли старша сестра непокорою збунтувалась та втекла до свого нового нареченого - Адріана, мітки Лотті стали частішим явищем, а її потенціал повністю розкрився. Своїми діями вона наче підштовхнула природу до моменту повного розколу між сестрами.

Ріст ж міток у сестри значною мірою спав. Випади енергії - припинились, і магією керувати стало важче. Отже, не вона виявилась даронаслідницею, не її вибрала матінка-природа.

Ця думка переслідувала її перші роки, але пізніше вона знайшла відраду в її заняттях з матінкою, і незвичним способом познайомилася з наслідником трону буревійників.

Король знав про усі випадки, коли молодша сестра підставляла старшу. І як та і заздрила, і тому одразу ж почав підозрювати її, коли почув про перетин кордону молодою біловолосою пані з буревійниками.

Тільки от дивно - чому Лестер не згадав про такі дивні походеньки сестри? Прикривав її, чи що?

Тим часом Лестер сам занервував і коротким поглядом глянув на свою молодшу сестру - не очікував від неї такого, але сказати про те, що він сам недавно перетнув кордон, щоб зараз вигородити сестру, все-таки не став - бачили ж дівчину, а не хлопця, тож в нього є шанс просто зникнути з розмови, так і не почавши її.

То чому двоє аристократів з роду Меринів перетинали кордон з ворогом? Не для того часом, щоб домовитись про вигідніші умови капітулювання?

- Я не збираюсь вигороджуватись, але і не збираюсь говорити Вам, навіщо я перетинала кордон. Це справа особисто моя, тож не збираюсь відчитуватись, навіть враховуючи, що Ви – мій король, - твердо відповіла дівчина. Під час цих слів її біляве волосся то закривало погляд, то відкривало, роблячи ситуацію ще більш нервовою.

Весь її вигляд показував, що відповідати вона не збирається ні за яких умов. Руки стиснула в кулаках, аж до крові, відчуваючи як впинаються з усієї сили нігтики в шкіру долоні. Очі звузила, а губи підігнула, попри весь її войовничий вигляд дівчина не виглядала так, ніби несе загрозу. З першого погляду.

- Зрозуміло. Так я і думав, - відповів король, опустивши погляд додолу. Знав уже, що так буде, - Джордане, прошу приставити особисту охорону до леді Розалії, і так, щоб перетинів кордону на час наших відвідин Розену не відбувалось, - строго глянув на Джордана та на Розалію.

Як би він тільки ж знав! Не там шукає винних.. Але зізнаватись леді Розалія не спішила – як і сказала, мовчатиме до кінця. Хіба може так робити людина з ненависті?

      Лише з любові.

Буревійники, хоч якими були невдалими сусідами, навідувались часто до земель Розену не тільки з причини розбишикувати – часто, буревійники шукали собі таким способом жінок. В місто, яке вони приходили, нищили тільки те, що давало їм найбільше заробітку – шлюпки, кораблі.. Все, що могло плавати.

Буревійники ж! Статні височенні хлопці, усі як один з темним, наче ніч волоссям, могли за одну лише ніч переплисти море Садос, яке розділяло два королівства. А пізніше наробити шкоди – підпалити шлюпки, вкрасти кораблі. А своїм виглядом, розмовами про прекрасне море і неприборканою пристрастю – і жінок украсти.

От і в одну з ночей, розгулюючи містом зі своїм слугою Ірме, і розглядаючи море Садос, леді Розалія підійшла занадто близько до нього, розглядаючи море та рослинність навколо. Її улюбленим заняттям було заставляти розцвітати квітки дерева Цезальпінії вздовж моря, щоб синє море контрастувало з жовто-гарячими квітками. А так як навколо моря з боку Розену були висаджені цілими рядами ці дерева, то ввечері коли гуляла леді Розалія, місцеві здогадувались що вона прогулюється по аномально масштабним розквітом дерев. Такі дні нагадували найспекотніші літневі довгі ночі, коли дерева розквітали своїм природнім циклом, тож настрій був відповідний – піднесений.

В той день на ній самій було довге, жовто-гаряче плаття, на плечах якого розташовувались спущені бретелі, оголюючи частину спини. Світле волосся розвівалось по вітру, а сині очі набули особливого відтінку моря – темного, як при штормі. Дівчина підійшла до улюбленого мису, спостерігаючи, як з часом квітки дерева Цезальпії розквітають, і набувають яскравих відтінків.

Навколо відкрився насичений запах квіток, цитрусу і абрикосу, поєднаний з запахом моря. Розалія підійшла, та опустилась навколо дерев, вдихаючи аромат і ніжно проводячи рукою по дереву, різко підняла голову.