Глава 2. Сім'я, вірність і зрада

Король Адріан разом з трьома охоронцями - Джорданом, Мелісом та Айденом рушив до грибоподібного будиночка. Заглядаючи всередину, відчув той самий аромат цитрусових та шум голосів - як зазвичай буває при поїздці до Розену. Всередині будиночка, у величезній світлій вітальні на деревʼяних кріслах сиділи та гомоніли Лотті та Лестер. 

- Як мати? Вона давно не виходила на люди, а зараз, знаючи, що ми приїдемо, просто зникла. Хіба це так мають зустрічати свою королеву та доньку? - знічено проговорила Шарлотта. Їй було ніяково визнавати, що опісля одруження з Адріаном її власна мати віддалялась щоразу далі та далі, на листи відповідала мляво, а коли донька приїжджала у гості - зникала, тільки зрідка зʼявляючись та говорячи з нею на загальні теми. Її мати - Горліція - була не те що проти одруження доньки з принцем та наслідним королем Люмбергу, вона жадала віддати доньку у  шлюб, який був підписаний ще навіть до народження доньки. Сім'я Меринів - це аристократи, з роду в рід якого накопичувалось золото, землі та мітки. Золото та землі накопичувались через сімейний прибуток з будування кораблів та шлюпок, а от мітки передавались від матері до доньок, строго по жіночій лінії.

Це був той вид магії, яким були наділені не усі аристократи, а всього лише чотири родини - Мерини, сімʼя Шарлотти, далі - Леви, сімʼя короля Адріана, Етери - сімʼя стихійників, Мувари - сімʼя емоційників. Всі вони старались не одружуватись та не перетинатись, одночасно з тим - не сваритись, адже мітки - на всьому тілі - представників кожної з родин були дуже небезпечними. 

Сім'я Шарлотти - Мерини - передавали з роду в рід мітки рослин, а отже, досягнувши повноліття представниця з найсильнішого жіночого роду щороку отримувала, в середньому, 2-4 мітки з різноманітними рослинами. Вони могли керувати цими рослинами, орієнтуватись на місцевості за  їхньою допомогою, та використовувати їх у лікувальних цілях. Представники ж чоловічого роду, хоч і отримували мітки, не могли їх використовувати або впливати на рослини. Мітки ніби вказували на їхній дар, однак обмежували їх у використанні.

Так було і з Лестером, який, хоч мав мітки по всьому тілу - однак скористатись ними не міг. Тож, єдине що йому дісталось від магічного роду, це те, що рослини не могли зашкодити йому.

Але ми зайшли занадто далеко розмовами про сімʼї. Повертаємось до затишної грибоподібної будівлі, розмови Лестера та Шарлотти.

- Ти ж її знаєш, - видихнув з прикрістю Лестер, - як тільки чує, що приїдеш ти, підбирає плаття і іде до свого улюбленого місця спокою. До водоспаду на Рівве - підказав юнак, - там ти її зможеш знайти.

- Дякую, брате. Надіюсь у цей раз я не буду чути розмов про шлюб і те, як я негідно вчинила щодо всієї родини. Я вже, чесно кажучи, втомилась від її мовчанки - або навпаки, постійного лемету неписаних правил. І чому, скажи мені, стара релігія забороняє одружуватись представникам двох аристократичних магічних родин?

- Не знаю, Лотті. Але вона вперлась і не змінює думки з роками. Скільки років минуло з одруження, а далі ставиться як до нерідної - зі співчуттям відповів Лестер. В глибині душі він сподівався, що все-таки колись мати прийде до правильного рішення та їхня сімʼя знову буде разом, не дивлячись на труднощі навколо.

- Уже незабаром десять років, - з цими словами ввірвався у розмову король, - ми з Лотті будемо разом однією сімʼєю. Десять довгих, щасливих років, - підмигнув він королеві.

- А ти далі підслуховуєш, - з нотками нетерпіння промовила Лотті, - усі десять років підкрадаєшся, ніби тінь. Я іду пройдусь до матері, зі мною буде Керілл, - глянула на охоронця, кивком показуючи на вихід, підібрала плаття та з нейтральним обличчям підвелась. Керілл, пропустивши свою королеву вперед, глянув на короля, уклонився, і слідом за нею вийшов з будиночку.

- То як тут справи? Чи не заважають вам сусіди, Лестере, як народ реагує на приїзд короля? - звернувся король до брата королеви, як тільки вона вийшла з будиночку. Він міг спитати щось іще, окрім справ нагальних, але звичка короля брала своє. Про душевне міг говорити тільки з дружиною.

- Все гаразд. Сусіди не заважають і не готують нових підстав уже давно, наші люди охороняють кордони постійно. Останнім часом буревійників вже давно не чути та не видно, - відгукнувся, вирівнявшись та прийнявши позицію лідера, Лестер. Сусіднє королівство - буревійники - мали постійні сварки з жителями Розену, то підлаштовували капості і пізніше спитали усю вину на Меринів, то просто нападали, а пізніш - відхрещувались від своїх людей, кажучи, що їх було вигнано ще задовго до самого факту нападу. Тобто, робили усе, лиш би розенберцям ввірвався терпець і вони відповіли усією потужністю на нападників.

- Це добре. А як справи щодо настрою народу? - запитав король.

- Народ щиро задоволений своїм королем. Дуже радіє приїзду королівської сімʼї, особливо раді бачити свою королеву, - усміхнувся Лестер, - хоч вони і сподівались побачити її раніше.

- Так, дорога сюди займає цілий тиждень. Був би варіант з миттєвим прибуття з однієї точки у іншу, ми б приїжджали хоч щотижня. А так, мусимо це робити тільки раз у рік. Хоча, це й на краще - щоразу, як приїжджаємо сюди, Лотті занепадає духом і її настрій по прибуттю незмінний ще з місяць. Все ніяк не викине з голови ситуацію з Горліцією - хмикнув король, - хоч нічого поганого за 10 років шлюбу так і не сталось, як пророкували при поєднанні двох магічних родин. І, як бачите, вороги корони відступили, і урожаї хороші…

- Розумію, Ваша величносте, однак раніше Лотті з Горліцією були нерозлий вода. Вони постійно практикувались, а мати наставляла сестру щодо усіх питань, як наступній представниці магічної сили. Особливо боляче Горліції було прийняти зміну нареченого в останній момент, - покосився поглядом Лестер, дивлячись на реакцію короля. Так далеко у розмові він не доходив ніколи про ситуацію, що склалась, з королем. Тож було цікаво поспостерігати на реакцію Адріана.

Король же, в свою чергу, дивився на сусідній пустуючий стілець, а його погляд набув тяжкості. Тої тяжкості, коли змінити - нічого неможливо, тому приймаєш теперішнє. Хвилину мовчання перервала дівчина, яка зайшла до будиночку з низьким укліном. Дівчина, з вигляду років двадцяти, була у пишному синьому платті, з поясом, що ніжно обвивав її тоненьку талію, з довжелезним білявим волоссям, що густо звивалось, донизу. Великі сині очі з цікавістю спостерігали картину: брат сидів і дивився прямо на короля, в очікуванні на продовження розмови, а останній дивився на пустий стілець з дивним поглядом. Як тільки дівчина зайшла, король кинув швидкий погляд на неї, і кивнув.