Ілларія

Вже пройшов тиждень, а я досі не могла отямитись після останніх подій. Це все було занадто складно для мене, адже мій хлопець мало не вбив мен. Бен хотів знищити нас, адже він мав якусь свою певну мету. Тобто, увесь цей час він лише вдавав, що кохає мене. Так, я теж не була щира з ним, але це не виправдовує хлопця. Я хоча б не збиралася завдавати йому шкоди. Та тепер він отримав те, на що заслуговував. А Аларік... Я справді боялась, що з ним щось станеться. Коли уявляю, що він міг померти...                                                                                                                     

Так, в ньому живе крутий демон, як я тепер вже знаю. Але і Бен мав якесь особливе підсилення. Чи щось таке. Вони могли бути майже в рівних умовах. Та найстрашнішим для мене було те, що я втрачу Аларіка. Не зможу більше побачити того вампірчика, якого так боялася на початку року. Він настільки мене лякав, що я ладна була пропускати пари. На щастя поряд була Амелія, яка допомогла мені впоратися з цим. А він так і не дізнався, що був правий. Тому, я маю зараз же це виправити.                                                                                                                                                    

Аларік був у своїй кімнаті та збирав речі. Ну звичайно, кінець навчального року, де б він ще був. Я знала, що Грегорі зараз з Амелією, адже зовсім скоро вони розстануться на кілька місяців. Тому, в нас є час. Хлопець якраз зняв сорочку, збираючись вдягнути іншу. А я замилувалась ним. Хто ж знав, що дієта з крові білочок дає таку чудову фігуру. Треба буде запам'ятати та радити йому саме цей раціон. Такий гарний, він прекрасно знав яке враження справляє на дівчат, і вміло цим користувався. Напевно чи не кожна мріяла би опинитися в його обіймах. Але він не поспішав обирати. А чи значить це те, що його почуття справжні?                                                                                                             

- Надивилась? - запитав він, з посмішкою повертаючись до мене. - І як? тобі сподобалося те, що ти побачила?                                                                                                                                                          

- Було б на що. - фиркнула я. - Нічого особливого. 

- Ілларіє, навіщо ти прийшла? - одразу спитав він. - Я не люблю оцих всім розмов ні про що. Краще давай одразу все вирішимо.                                                                                                                         

Нє, ну він збирається вдягатись? Я ж думки до купи зібрати не можу. На якусь мить навіть забула про те, навіщо сюди взагалі прийшла. А ще це серце... Воно зрадницько стукало, а він ж вампір, точно все чує. Ще не вистачало зараз почервоніти.                                                                                

- Поговорити. - видавила я з себе. 

- Про те, що я тобі подобаюсь? - він знову посміхнувся. - Чи ти хотіла одразу зізнатися мені в коханні?                                                                                                                                                             

От нахаба. Що він взагалі думає про себе? Байдуже, що він має рацію. Однак не потрібно ж одразу так про це говорити. Тим паче я би не хотіла визнавати першою. Все ж він хлопець, ініціатива має бути на його боці. Ілларіє, але ти вже прийшла сюди до нього.                                                                

- Ні, я...

За мить він опинився поряд і поцілував мене. Від несподіванки я навіть не встигнула ніяк відреагувати. Це було так приємно та неймовірно. З однієї сторони я розуміла, що він небезпечний вампір, в якому живе демон. А з іншої - це ж Аларік. Мій Аларік. Зовсім не схоже на ті емоції, що були з Беном. Зараз я відчуваю, що все правильно.                                                                                                  

- Розслабся, Ілларіє. Я не заввдам тобі шкоди. - тихо сказав він. - Я он взагалі в тебе закоханий. І не боюся визнати.                                                                                                                                                 

Невже це правда? І довго? В мене стільки питань виникло, і я не знала, що зараз йому сказати. От колись читала про метеликів, які починають танцювати в душі. Не вірила раніше, проте тепер зрозуміла, що це і справді так.