Аларік

Ізабель померла. Вона була така тиха, проте всередині дівчини знаходилася неабияка сила. А ще характер та сміливість. Та тепер її більше немає. І це все через мене. Точніше, заради мене. Якби не Ізабель, я би не стояв тут зараз. Як вона сказала, на мене очікує величне життя, а її час вже сплинув. І я маю віддати їй борг. Її вбивця має померти. Це найменше, що я можу зробити для Ізабель.                                                                                                                                                            

"Вбиймо його разом". - прошепотів голос демона. - "Він заслуговує на те, аби померти. І ти маєш прийняти мою силу".                                                                                                                                       

Та на цей раз я з ним погодився. Мені не впоратись з чорною магією дракона без його сили. На щастя він не знає про магію демона, яка живе всередині мене. Це й може стати моїм козирем у цій битві.                                                                                                                                                              

- Ну що, Аларіку, - розсміявся Бен. - Намалюєш мою смерть чи вб'єш дракона вогнем? Що ж на мене очікує? Може знову пожартуєш?                                                                                                               

- Маю кращу ідею. - прошипів я. - Повір, тобі сподобається. 

"Дій". - сказав я демону. - "Я даю тобі свободу у діях".

В той же час мої очі стали помаранчевими, а зінниці вертикальними. За спинами в мене ж виросли два величезних кажанячих крила. Раніше я боявся цієї сили і ненавидів демона, та тепер якось звикнув до нього. Однак якби в мене з'явився шанс позбавитися його, то обов'язково зробив це. Та в таких випадках він навіть корисний. Скориставшись тим, що цей дракон був в у шоці, я накинувся на нього та підняв у повітря. Вб'ю я його не тут. Бен має страждати, адже він вбив Ізабель, безневинну людину.Пролітаючи над галявиною, не зменшуючи відстані, я відпустив його. І тут... Бен перетворився на дракона. Справжнього вогнедихаючого дракона. Демон в мені взвив у передчутті хорошої битви. Що ж, це і справді має бути цікаво для нього.                                          

- Непогано. - прогарчав дракон. - Та тобі не впоратись зі мною. Я принц, який підсилюється темною магією.                                                                                                                                                               

І справді, мій вогонь його зовсім не зачіпав. Як і його мене. Ми були на рівних. І це могло тривати би вічно. Проте я маю розібратися з ним та повернутися у Академію. Там на мене чекають.               

"Дай мені більше контролю". - прошепотів демон. - "Я зможу його перемогти".

Ні, я потім можу і не впоратися з ним. Це занадто ризиковано. Але я програвав. Все частіше його зуби опинялися біля моєї шиї. Тс якщо я його не вб'ю - постраждає Дарсана, мої друзі. Постраждає Іларія. Тому в мене не залишається жодного виходу.                                                                                  

"Я твій єдиний шанс на перемогу". - не вгавав він. - "Давай, Аларіку".

- Це простіше, ніж я думав. - сміх дракона був дуже хриплим. - Мені завжди здавалося, що принц вампірів має бути більш здібним.                                                                                                                  

"Добре". - погодився я. 

Я зможу з цим впоратись, тому відкривши свідомість, я дам свободу демону. Але я маю все контролювати. Він ж с силою відкинув великого дракона. Магія буквально оповила мною, і зараз я повністю все контролював. Перевага була на моєму боці. Тепер я бачив страх в його очах. Моє тіло, яке мене не слухалось, створило величезну чорну кулю, та кинуло її в Бена. І вже за мить від нього лишилась лише купа попелу. Такого я точно не очікував. Однак тепер нам більше нічого не загрожує. А значить, можна припинити.                                                                                                                       

- Ти свою місію виконав. - сказав я демону. - Я повертаю собі своє тіло.

Мені вдалося це зробити досить легко, що мене здивувало. Напевно демон був просто виснаженним. Ну що ж, це вже не погано. Я помстився за Ізабель, і це найменше, що я міг зробити. Та моя допомога ще могла знадобитись, тому я полетів до поля битви.