Глава 22

Увесь тиждень Зоріна та Джейкоб поривались приїхати. Вони навіть кілька разів майже зробили це. І здавалось би, що може зупинити двох могутніх вампірів від того, аби побачити доньку вперше за стільки років. Нічого, адже вони з легкістю вчинили так. Та всього лише одне прохання Аларіка дати мені час, має дивовижну силу. Все ж вони чекали стільки років, і готові зачекати ще трохи. Я хотіла їх побачити, та поки не готова до цього. Для мене було дивно усвідомлювати, що я принцеса вампірів. От так я і звикала до того, що я Дарсана Драгомір. Ця думка викликала в мені якісь приємні та теплі відчуття. Я справді відчувала себе частиною родини.                                                                                 

Спочатку Ілларія була дуже сумною. Вона втратила сестру. Хоча, я думаю, подруга завжди відчувала, що все ж я не Рейвенпорт. Та, з часом, подруга раділа, що нарешті я знайшла свою справжню родину. Хоча я ж колись стану вампіром. Сумніваюся, що подруга буде боятися мене. Та й Грегорі був задоволений, але намагався це якось приховати. Думаю, десь в глибині душі він мене ревнував до Аларіка. А тепер, коли вияснилось, що він мій брат, хлопець заспокоївся. В нас з ним точно нічого не вийде. І все було б добре. Та й час на моїй стороні. Залишалося лише просто змиритися з тим, що я Драгомір. Але хіба може все бути так просто?                                                                                            

Пари підходять до завершення. Останні дні, і зовсім скоро я відправлюся на літні канікули. Нарешті я відвідаю Валорію, свою рідну країну. Зможу навіть ближче познайомитися зі своїм народом, адже колись я стану королевою. І, на щастя, в цій Академії не потрібно складати іспити, адже оцінка знання ні до чого. До того ж звідси не можуть відрахувати. Тому вже о першій годині ми були вільні. Ще трохи, і я поїду додому. Через те, що скоро я відправлюсь у Валорію, ми з Грегорі проводили як можна більше часу. Але ж ми побачимося навіть влітку. Та в цей раз, якесь передчуття не давало мені спокою. Це тепер я знаю, що це вампірська особливість. Ми відчуваємо небезпеку. Я сказала "ми"? Так, до цього мені якось легше звикнути.                                                                                                                             

- Ти теж це відчуваєш? - спитав Аларік. - Ніби щось має статися?                                                             

Я ж кивнула. Ну звичайно брат теж це зрозумів.                                                                                            

- Ми маємо знайти Ілларію. - сказав він. - І якомога швидше.                                                                      

Я ж лише кивнула. Таке відчуття, ніби подруга зараз у великій небезпеці. І нам потрібно її рятувати. Прихопивши Грегорі, ми розпочали пошуки. В Академії її не було, та територію вона не покидала. Значить, Лія може бути в саду, куди ми й поспішили. Я справді боялася, що ми можемо запізнитися, адже тоді я собі ніколи не пробачу. Те, що я тоді побачила - запам'ятаю на довго. Ілларія відчайдушно намагалась сховатися від хлопця, що нависав над нею з божевільними очима. Він хотів її вбити, в цьому я точно була впевнена. Це ще що таке? Бен з глузду з'їхав? Хоча я завжди підозрювала, що з ним щось не так. Але я намагалася закрити на це очі заради Ілларії. Та тепер все стало ясно. Бен не одразу помітив нас.                                                                                                                                            

- Амеліє, Грегорі, який приємний сюрприз. Скажу чесно, ви мені завжди подобалися. Ми б могли навіть стати друзями. - він розсміявся. - Чого не сказати про тебе, Аларіку. Шкода, що я тебе тоді не вбив. Ти мене дуже дратуєш.                                                                                                                                            

- Так це був ти? - здивувався Грегорі. - Ти винен у всьому цьому?                                                                

- Я думав, що ти розумніший. Це ж просто очевидно. - сказав він. - Так, це був я. А ви все зруйнували. Як і зараз.                                                                                                                                                         

Ілларія швиденько підбігла, та заховалась за нами. Подругу все ще трясло, але тепер вона буде в безпеці. Хоча битися Грегорі та Аларік не дуже вміють, але в них була могутня магія, а Бен тут один. Це має бути легко. Принаймні я так думала.                                                                                                    

- А тепер буде цікаво. - Бен плеснув у долоні.                                                                                               

Не даремно я дістала меч. У той же момент з'явилося купа нижчих демонів. Що я там говорила про легку справу? Ні, це буде набагато складніше, де в нас лише одна мета - вижити...