Глава 21

Що? Можливо мені зараз почулося? Або якісь галюцинації. Цього бути не може. Я не Дарсана Драгомір. Ритуал крові ж показав... Хіба таке взагалі може бути? Яким чином тоді всі докази вказували на те, що я Рейвенпорт. Однак я ж так і не відчула, що належу до цієї родини. Можливо саме тому, що це неправда. Насправді я ж самого початку відчувала, що все не так просто. Проте в те, що я Драгомір повірити ще важче.                                                                                              

- Але, як таке можливо? Як взагалі може бути, що я Дарсана? - здивувалась я. - Ритуал крові...            

- Бували випадки, коли він помилявся. Дуже рідко, проте я читала про це. - сказала Ілларія, яка була в такому самому шоці. - Якесь дуже сильне закляття могло обманути його. І той, хто робив це, явно готувався до того, що тебе можуть відправити в Королівську Академію. Тому і підготувався.                    

Аларік підійшов до мене, і все так само здивовано дивився. Однак я бачила радість в його погляді. Звичайно, він же нарешті знайшов свою сестру, яку стільки років шукав. І я весь цей час була поряд. А в мене в голові не вкладалося. Я вампір? Так от чому я не можу нормально спати. Але ж... Я не хочу бути ним. Це одна з найнебезпечніших рас, а я не хочу, аби мене боялися. Та це ще й значить, що Зоріна Драгомір моя мама. Ось чому я відчула таке тепло тоді від неї.                                                       

- Дарсана. Невже це справді ти? Я знайшов тебе. - прошепотів він. - Навіть не віриться, що ти цілий рік була тут, а я й не помітив.                                                                                                                                

- Як ти здогадався? - запитала я. - Чому ти такий впевнений, що я Дарсана.                                               

- Смак твоєї крові дав мені зрозуміти. - відповів Рік. - Навіть у не ініційованих вампірів вона має інший смак. Ми одразу це розуміємо навіть по запаху. Та твій був досить дивним. Думаю, ще одне хитромудре заклинання моєї матері. Але в тебе кров Драгомірів. Це одразу стає зрозуміло. До того ж кулон. Це рубін, який прикрашений візерунком дерева? - я кивнула. - Це кулон моєї тітки Зоріни. Вона його приготувала для своєї доньки. Ми маємо традицію. Для вампірів завжди були неспокійні часи. І перед народженням дитини, мати готує вісімнадцять листів і подарунок. А ховається це в родову скриньку, яку можна відкрити лише кров'ю. Пам'ятаєш, я ж тобі розказував про свою матір. Вона ж тому і залишила тобі скриньку, аби ти знала, що бажана дитина.                                                                       

Тепер все остаточно сходиться. Усе стало на свої місця у моїй голові. Я ж не могла так просто її відкрити. Поки випадково не порізалась. І там справді були листи від моєї матері. Але я не можу це прийняти. Я вже була впевнена, що знаю хто я. Почала вчитися жити з цією думкою. І тільки моє життя увійшло у звичну колію, але ні. Це виявилось знову іллюзією. Заклинання рідної тітки змусило мене повірити, що я Рейвенпорт. Та я ж ніколи не відчувала себе частиною тої родини. А тепер? Тепер я на своєму місці. Та це не так просто прийняти. Я загублена принцеса вампірів. І моє життя вже не буде таким, як колись.                                                                                                                                               

- Вибач, Аларіку. Я розумію, що ти зараз хотів би зі мною поговорити. - сказала я. - Та дай мені час. Я маю звикнути до цього.                                                                                                                                     

Він лише кивнув, а я поспішила піти. Не можу більше знаходитися там та бачити це все. Так, зараз я втратила сестру, але знайшла брата. А я ж завжди відчувала до нього щось, але то були не романтичні почуття. Так ось чому все так. Та як себе почуває Ілларія? Мені правда шкода, що я не Амаранта. Але Ілларія, як і Реджинальд, заслуговують на те, аби знати правду. Жити в ілюзії теж не варіант. Треба повернути кулон, він не належить мені. Адже я Драгомір...