Глава 17

Того дня мені вдалось поспати ще пару годинок. Хоча я справді хотіла б відпочити подовше. І я не знаю, скільки б я ще подорожувала царством снів, але маленький шершавий язичок почав облизувати мені ніс. Якби це був хтось інший, я просто б вдарила когось, хто посмів мене розбудити. Але по мурчанню, я одразу зрозуміла, що на мені примостилася Вафля. Ця кицюнечка тут лише кілька годин, а вже кілька разів мене помучала. Відкривши очі, я в цьому впевнилася. Кошенятко сиділо та дивилося, як я прокидаюсь. Ці розумні очі буквально бачили мене наскрізь. А поряд знаходилась Ілларія, яка одразу підхопила пухнастика на руки. По її виразу обличчя та посмішці я бачила, що вона неймовірно задоволена Вафелькою. Як же ми його потім віддаватимемо Ітану та Тревісу? Навіть не уявляю. Але я не впевнена, що готова так прокидатися кожен раз.                             

- А ми тебе хотіли розбудити. - вона почухала котика за вушком, від чого та ще сильніше замурчала. - Вафелька хоче їсти. Та і я б не відмовилась. Ти можеш сходити й щось їй принести? Просто я не можу кицюнечку залишити, тому можеш це зробити ти? Будь ласочка.                                                      

- Ох. Відмовка в тебе просто чудова. А можливо тобі просто не дуже хочеться блукати пустими коридорами? - простогнала я. - І що їдять Фелісії?                                                                                       

- Не знаю. Я раніше не цікавилась магічними істотами. - стиснула плечима подруга. - Напевно, те саме, що й звичайні коти. Вони ж навіть виглядають так само як і ті пухнастики. Значить щось в них спільне. Кицюнечко, хочеш рибки?                                                                                                                    

Та ж лише задоволено замуркотіла. Не думаю, що Фелісія справді розуміла її. Скоріше це було через те, що дівчина чухала її за вушком. Ну що ж, Амеліє, підіймайся, і йди шукай їжу малечі. До того ж мені самій хотілося поснідати. Тому я попрямувала до обідньої зали. Там майже нікого не було, адже зараз вихідні. І виявився досить сумний факт - немає тут рибки. Я вже взяла нам з Ілларією два салати, м'ясо та овочі. А от того що треба знайти не можу. І що тепер? Не залишимо ж ми пухнастика голодного. Може просто її тут немає, треба дізнатися в когось.                                                                    

- А у вас є рибка? - спитала я у жінки, що працювала на кухні. - Якась смажена чи запечена. Або навіть варена.                                                                                                                                                              

- Ні, на жаль сьогодні немає. - відповіла вона з посмішкою. - Але якщо ви бажаєте, то завтра ми приготуємо. Зараз вже просто не встигнемо, адже скоро вечеря.                                                                  

- Добре, дякую. - відповіла я.                                                                                                                           

Я вже збиралась йти. Ну нічого, погодуємо її тим, що є. Хоча я собі погано це уявляю. М'ясо та овочі - не найкраща їжа для киці. Але нехай потерпить, завтра буде їй рибка. Тревіс та Ітан молодці, залишили Вафельку та зникли, не давши абсолютно ніякої інформації.                                                     

- Фелісії їдять все, але найбільше люблять сир. - сказав хтось. - Це для них такий найситніший делікатес.                                                                                                                                                          

Я обернулась і побачила Зака. Знову він, ну чому я не здивована. Це якесь моє особисте прокляття? Після вчорашнього мені було якось не дуже зручно в його компанії. Хлопець знав, що ми з Грегорі разом і навіть став свідкомю Але потім до мене дійшло дещо інше. Він сказав Фелісії? І тільки я збиралась щось в нього спитати, як він продовжив.                                                                                     

- Ітан та Тревіс не лише до вас заходили цієї ночі. Думаю тут вся Академія знає про те, що в когось поселилася Фелісія. - сказав він, проходячи повз. - Візьми краще побільше сиру і бажано різних видів. Пухнастик росте.                                                                                                                                             

І він пішов, залишивши мене наодинці. Як він взагалі постійно може залишатися таким спокійним? Та і чому я на нього постійно натикаюся? Але в мене не було часу думати, адже мене чекають двоє голодних створінь...