Ілларія

Грегорі та Амелія стали парою. Якось так неочікувано для всіх. Оце так новина. Мені завжди здавалося, що вона зустрічатиметься з Аларіком. Він ж так підходить їй. Навіть чимось схожі зовнішньо. Але я би не сказала, що хотіла цього. Якась частина мене зраділа тому, що хлопець досі вільний. Хоча, вона ж моя сестра, я маю бажати для неї найкращого. Рік неймовірний - добрий, милий, але в той же час дуже небезпечний. Вампіри - це одна з найнебезпечніший рас. І від них неможливо вгадати, що очікувати в наступний момент. Саме тому я з Беном. Я знаю, що очікувати від нього. Знаю, що може бути. І це дозволяє мені тримати свої почуття на безпечній відстані. Я не зірвусь. Він моя стабільність.                                                                                                                      

На цей раз, Амелія вирішила поспати. Що то з нею сталося? Невже це так Грегорі на неї впливає? Хоча ж інколи вона має спати, адже це лише вампіри не відпочивають. А от мені не хотілось лягати. Тому я просто сиділа на ліжку та дивилася у стелю. Піти до Бена? Ні, мені вистачить часу з ним на сьогодні. Я не хотіла розмовляти з ним. Та й занятися нічим. Тоді, лишається один вихід. А от справді, чому всі приходять до саду? Це якесь особливе місце, що притягує сюди студентів? Але я тут ніколи не бачила з інших курсів. Можливо тут просто зручніше нашим одногрупникам. Або хто його знає, як воно насправді.                                                                                                                 

- І чому ж ти сьогодні без Бена? - почула я голос. 

Ну звичайно, кого я ще могла зустріти. Ніби ще хтось, крім цього вампірчика, бродить по ночам. Хоча, треба буде більш детально прочитати про інші раси. Але, наскільки я знаю, всі інші точно сплять. Хоча б по декілька годин.                                                                                                                

- Я ж можу побути й сама. - відповіла я. - Але тепер вже навряд чи це можливо. 

Він ж лише розсміявся. Цей звук мене дратував, але в той час й притягував. Так, Лія, перестань думати про нього. В тебе є Бен. Я маю хлопця, а значить про інших думати заборонено. Однак я не могла себе контролювати.                                                                                                                             

- Я думав, ви тепер йдете в комплекті. Куди ти, туди й він. Як ручний песик. - він присів поряд. - А я ж подобаюсь тобі, Ілларіє. Просто, ти не можеш зізнатись мені, а в першу чергу й собі. Та тоді все було б набагато простіше. А ти ж в нас цього не любиш.                                                                         

Як він може таке говорити? Аларік не подобається мені. Я би точно знала, якби все було не так. Правда ж? Принаймні саме в цьому я й намагалася себе впенти.                                                           

- Я нічого до тебе не відчуваю. - сказала я. - Взагалі. Я закохана в Бена, і абсолютно щаслива з ним. А на тебе мені байдуже.                                                                                                                                  

- А я доведу...

Він потягнувся до мене та поцілував, від чого я проти своєї волі закрила очі, та охопила його руками. Я діяла скоріше на якихось інстинктах. Це були такі нові відчуття для мене. Якийсь неймовірний вир емоцій заволодів моєї свідомістю, і я втратила відчуття реальності. Ще мить, і я забуду про все на світі. Та в той же момент, мою свідомість пронизла думка. Мене цілує Аларік. Не мій хлопець Бен. І цього було достатньо, аби я відштовхнула хлопця і втекла. Та найгірше не те, що він мене поцілував. Настрашніше те, що мені це сподобалось...