Глава 11

На ранок ми, як і зазвичай, збирались на пари. В голові все ще було купа питань, а тепер ще й з тими ініціалами. Однак хоча б я відкрила скриньку, і від цього вже стало легше. Ну що ж, я на правильному шляху. І тут я дещо згадала - я ще ж досі не поговорила з Меліссою. А вона ж врятувала моє життя. Це ж треба було забути про таке. І та її остання фраза. Невже її хтось змусив? Ні, треба все вияснити. До того ж якось негарно було просто не зважати на це. Мелісса, якою б вона не була, все ж зробила для мене дуже важливу річ. Тому, після першої пари, я чекала на дівчину біля кабінету. Вона ж вийшла з Ізабель, яка побачивши мене, трохи знітилась. Ще б, я ж бачила їх із Себастьяном. Однак вона може точно не хвилюватися. Я не збираюся нікому розповідати.                                                                          

- Меліссо, можна з тобою поговорити? - сказала я.                                                                                

Вона подивилась на мене, а потім щось тихо сказала подрузі, і та швидко пішла. Здається, Ізабель навіть видихнула. Значить я прийшла не до неї. Це було так мило, що я навіть посміхнулася. Невже всі люди такі, коли закохуються?                                                                                                                          

- Ну? - спитала вона. - І що тобі треба?                                                                                                         

- Я хотіла тобі подякувати. - почала я. - За те, що ти врятувала мені життя. Якось не зробила цього тоді одразу. І за це вибач, адже це досить не гарно з мого боку. - визнала я. - Але я не розумію, як ти могла почути мене. Ті вибухи глушили будь-який звук. І лише ти опинилася поруч.                                             

- Я сама й не знаю як це сталося. Для мене той випадок така ж сама загадка як і для тебе. - вона потерла перенісся. - Інколи, я маю передчуття, яке ніколи не помиляється. От і тоді я відчула, що комусь треба допомога. І побачила тебе. А далі вже все відбулося на інстинктах. Я просто витягнула тебе.                                                                                                                                                                  

- Але ж ти мене ненавидиш... - почала я.                                                                                                         

Вона розсміялась. І цього разу це було цілком щиро, а не звучало як насмішка. Дівчина так на мене подивилася, ніби я сказала щось зовсім безглузде.                                                                                      

- Ні, це зовсім не так. Це яка ж в мене репутація, що ти так думаєш. - відповіла Мелісса. - Ти мені не дуже подобаєшся. І тут зіграло багато факторів. Та я не ненавиджу тебе. До того ж я не настільки погана, як ви думаєте. Можливо варто спочатку дізнатися людей ближче, а потім судити їх? Можна дізнатися багато нового.                                                                                                                                  

І на цих словах вона пішла, змусивши мене задуматись. А правда ж, ми всі судимо по ній за першим враженням. На початку навчання вона лише з Ізабель могла нормально спілкуватися, а інших терпіла. Проте згодом все почало змінюватися. Хто знає, може Меліссі просто важко адаптовуватися до нового місця.                                                                                                                                                                   

Після пар я скоріше попрямувала до себе, адже в мене є ще одна важлива справа. Залишившись сама в кімнаті тому, що Ілларія знову пішла до Бена, я дістала таки ту фотографію, що тоді знайшла в бібліотеці. Тепер в мене є можливість її більш детально роздивитися. Там було кілька людей. І одного я впізнала одразу. Це була більш молода версія Реджинальда. Він обіймав якусь тендітну блондинку, яка тулилась до нього. Дуже мила пара, адже я прямо відчувала, що вони кохають одне одного? То це моя мама? Чи ні? Щось я на неї зовсім не схожа. Також, я впізнала Зоріну, що стояла за руку з якимось кремезним чоловіком з червоними очима. Ще один вампір? Не одразу, та я зрозуміла, що це король Валорії - Джейкоб Драгомір. І Натаніель з дуже гарною дівчиною, яку я ніколи раніше не бачила. Можливо, це його дружина.                                                                                                                               

Цікава компанія. Та що вони всі роблять разом? Вчитись вони в одному навчальному закладі вони точно не могли, адже, наскільки мені відомо, Реджинальд закінчив Королівську Академію, а Зоріна - Академію Непростих. До того ж в різні роки. Та чому ж вони тут всі разом? Коли вже хоч щось стане відомо?