Глава 10

Повільно я відкрила скриньку. Важко було усвідомити, що відповідь була так близько. Але ж підійшла лише моя кров, тому ніхто б не відкрив її крім мене. Заклинання крові. І як я раніше не здогадалась?Навіть не помітивши, я затамувала подих, адже зараз стане відомо багато що. Раптом саме тут розгадки та відповіді на усі мої питання. Це було страшно та бентежно водночас. Скринька була оббита червоною тканиною, а із середини на кришці писались букви - Д.Д. Цікаво, і що ж це значить? Мої справжні ініціали А.Р. Тоді, можливо, це щось абсолютно інше. Загалом, зараз стане відомо. Або з'явиться ще більше питань.                                                                                                                            

Тут були якісь невеличкі різнокольорові конвертики. Усі вони підписані гарним почерком та тими ж ініціалами. Та поки що я їх відклала, адже мою увагу привернуло не це. А кулон. Він був дуже гарним. З червоним камінчиком, який прикрашало дерево. А ще, він був теплим. Треба буде завтра про нього щось пошукати в бібліотеці. Чомусь хотілося одразу його вдягнути, адже він ніби притягував мене до себе. Та все ж я відклала його. А поки, я перейшла до конвертиків. Усі вони були пронумеровані, і я знайшла номер один. Та чи варто їх читати? Що якщо вони не мої? Але цікавість мене пересилила, і я відкрила перший.                                                                                                                                               

" Моя люба донечко.                                                                                                                                       

Я сподіваюсь, що у твій перший день народження я буду поряд. Ми проведемо його саме так, як заведено в нашій країні, аби ти його надовго запам'ятала. Та якщо ні, то хочу, щоб ти знала. Я дуже сильно люблю тебе, і мрію, що ми завжди будемо разом. Що б не сталося. Ти найцінніше, що в мене є.                                                                                                                                                                        

Дуже хочу побачити твої перші кроки, почути перші слова. Я вже уявляю, як це чудово буде виглядати. Ти ж для нас з татом дуже бажана. А ще читати тобі казки на ніч. Сподіваюсь, ти виростеш чудовою. І я зроблю все для цього. Знаєш, я завжди мріяла про донечку, аби вона була схожою на мене. Впевнена, ти саме такою і будеш.                                                                                    

Твоя матуся."                                                                                                                                                  

Невже це справді писала моя мати? Вона справді дуже чекала на мене та любила? Але чому скринька так дивно підписана. Двері відчинились, і увійшла Ілларія. А я ледве встигла все сховати.                       

- Емі, знову не можеш спати? - спитала вона, присівши на ліжко. - Це вже справді починає мене хвилювати.                                                                                                                                                         

- Як завжди. З дня мого вісімнадцятиріччя все змінилося. І я справді навіть не знаю, що зі мною відбувається. - сказала я. - Але ж це не нормально для Рейвенпортів. Ти спиш нормально, та й батько, я впевнена в цьому, теж. Я шукала інформацію в бібліотеці, проте там немає абсолютно ніякої інформації.                                                                                                                                                         

- Я навіть не знаю. - вона потиснула плечима. - Можливо, це через твою особливість. Блокування здібностей трапляється досить рідко. Раптом це просто магія. Варто запитати професорів, вони точно тобі допоможуть.                                                                                                                                               

Відповіді на це питання не було в жодної з нас, та потрібно все ж знайти рішення. Якщо це не нормально, то потрібно щось робити. В ідеалі потрібно було б запитати Реджинальда чи звернутися до Оракула. Однак на все потрібен час, і воно може зачекати. Але зараз хотілось подумати про щось хороше.                                                                                                                                                                

- Так ти й Бен разом. Ось цього я вже точно не очікувала. Він же такий тихий та спокійний. Повна протилежність тобі. - сказала я. - Так от що мав на увазі професор Пауел. Ми маємо стати справжньою родиною.                                                                                                                                                            

Подруга ж лише розсміялась і кинула в мене подушкою. Але дівчина зашарілась. Якщо чесно, то мені хотілося запитати її чи справді він подобається Лії, однак все ж стрималася. Вона зараз була така щаслива, що не хотілося б мені руйнувати це. Якщо вона поруч з Беном, значить він і справді для неї щось значить...