Ілларія

Вже був вечір, і мені зовсім не хотілось спати.То було так дивно, адже зазвичай я вже бачу десятий сон. Може, це так на мені сказалось переміщення. Та поки що я зовсім не відчувала втоми. Ще й погода була просто чудовою, не дивлячись на таку пору року. Хоча це ж Королівська Академія, тут можна це контролювати магією. Емі вирішила трохи потренуватись, а от в мене не лежала душа до того. Ні, я могла робити якісь прості прийоми, і в випадку чогось захистити себе, та то не то. Я то обов'язкові ледве витримую. А тут... Взагалі з народу метаморфів не так вже й часто виходять дуже вправні воїни. В нас це не закладено в природі, на відміну від вампірів.                            

Тому я вирішила піти прогулятись в сад. Мені здається, чи це справді якесь особливе місце, де думається краще. Взагалі там досить часто можна зустріти не лише студентів, а ще й викладачів. Гарно тут, коли закінчу Академію, то навіть буду сумувати. Або зроблю щось схоже у Хейвенберді. Впевнена, що Реджинальд не буде проти. А ще, я сподівалась, що декого зустріну там сьогодні. Все ж таки, два тижні не бачились. Можливо, я навіть трошки скучила. Присівши на лавочку, я стала розглядати квіти. Стільки разів тут була, проте ніколи по справжньому не дивилась на них. Виявляється, пелюстки особливо прекрасні при світлі місяця. А я навіть не помічала цього.                                                                                                                                                 

- Я сподівався, що зустріну тебе тут сьогодні. - почула я голос. 

Я одразу впізнала Бена. Не на нього я чекала, а на привабливого вампірчика. Так, не варто думати про таке. Мене зовсім не цікавить цей хлопець. Бен більш безпечний в цьому плані. Ну що ж, сьогодні я не проти його компанії.                                                                                                             

- Якось не спиться. Можливо це через зміну часу, адже в Хейвенберді він трохи відрізняється. - відповіла я. - Завтра ж перший навчальний день нового семестру. Трохи хвилююсь, адже кінець першого навчального року. А ти?                                                                                                                

- Я ні. Та й ще рано думати про завершення. Ми ж тільки першокурсники. - розсміявся він. - Дні рахував до повернення.                                                                                                                              

- Скучив за парами? - хоча я вже знала його відповідь. 

- За тобою. Пари для мене це не цікаво. - сказав він. - Ти мені дуже сильно сподобалась, Ілларіє. І я просто дні рахував до того моменту, поки зможу тебе побачити. Насправді, я дуже радий, що ти сьогодні тут. Я вже навіть був готовий завітати до тебе в гості.                                                       

Несподіваний поворот. Хоча якраз це можна було очікувати. То я справді можу подобатись Бену? А він мені? Він симпатичний, милий. Та не його посмішка мені сниться вночі. Не його очі я бачу у своїх мріях, і не цей хлопець змушує моє серце тремтіти. Та це найкращий варіант. Найспокійніший, адже мені не треба очікувати якоїсь небезпеки. Тому, я і прийняла рішення. Піддавшись пориву, я поцілувала Бена. Але в думках був зовсім не він...