Глава 3

До обіду я вирішила трохи гарно одягнутись. Все ж це перший родинний обід. Досі дивно було від усвідомлення того, що я весь час так близько була до розгадки. Навіть уявляти не хочу, що зараз відбувається в душі Реджинальда. Ні, він дуже радий, але все ж для нього це теж несподіванка. Не лише я звикаю до того, що я Амаранта. Я вдягнула темно-зелену приталену сукню до колін та чорні туфлі на високих підборах. Також, я трошки нафарбувалась та розпустила волосся. Доволі непогано, адже я не хотіла занадто сильно виділятися. Хоча там же буде лише наша родина, і більше нікого. Реджинальд не поспішав оголошувати країні, що зникла принцеса нарешті знайшлася. Ну що, Амеліє, готова до першого родинного обіду? Чи Амаранто? І як мене тепер себе називати? Так, треба буде з цим розібратися.                                                                                                                                   

- Емі, ти готова? - подруга залетіла до кімнати. - Ми маємо бути в обідній залі вже за десять хвилин, а ти ще досі збираєшся. Я розумію, ти принцеса і все таке, але на нас король чекає.                               

Щось не міняється. Ілларія вдягла джинсовий комбінезон, футболку та кеди. А волосся заплела у дві косички. Улюблений стиль моєї подруги, який я спостерігала дуже часто в Академії. Оце так майбутня королева. Навіть не уявляю її в пишних сукнях чи просто з короною на голові. Ні, ти зайняла це місце, нагадала собі я. Тепер Ілларія не стане королевою Хейвенберду, адже з'явилася нова спадкоємиця - Амаранта Рейвенпорт. Хоча подруга не дуже й то хвилювалася через це. Скоріш навпаки, навіть була рада.                                                                                                                               

- Тоді пішли, - сказала вона. - Покажу тобі обідню залу. Але добре запам'ятовуй дорогу, адже потім доведеться добиратися самостійно.                                                                                                               

І от як серед цих всіх коридорів можна було запам'ятати дорогу? Вони ж були абсолютно однакові, і відрізнялися лише картинами, що висіли на стінах. Однак двері в обідню залу були не схожими на інші. Білі дубові, з якимись химерними візерунками. Я таких в палаці ще не бачила. А от обідня зала... Що ж, ну вона мене вразила своєю простотою. Не було ніякої ліпнини, позолоти й іншої помпезності. Лише висока стеля та величезні вікна. Доволі непогано. Сам палац взагалі був досить простим, як для резиденції короля Хейвенберду. Але вже по Ілларії можна було зрозуміти, що Рейвенпорти не люблять показувати свій статус. А за столом вже сиділа Анастасія та Реджинальд, який встав та обійняв мене. Значить, Тію теж вважають частиною родини.                                                                                                

- Емі, я такий щасливий, що ти приїхала. Ти навіть не уявляєш, як я скучив за той час, що ти була в Рейгазів. А от після мого повернення з батьківського дня в Королівській Академії, я все не міг знайти собі місця, адже скоро моя доня повернеться додому. - і це правда, його очі аж світились. - Нарешті ми зможемо провести час разом. Як сім'я. Зі мною поруч моя донька, племінниця та вірні друзі. Хіба може щось бути краще?                                                                                                                                               

Я кивнула і зайняла своє місце поряд з королем. Батьком, нагадала собі я. Справді час звикати його так називати, адже через два з половиною роки я сюди повернуся назавжди в якості майбутньої королеви. І ми досить багато часу будемо проводити разом. Не знаю, що мене лякало більше, можливість все життя провести там, де я себе не дуже комфортно відчуваю, чи майбутній престол. Хоча, хто його знає, може з часом все зміниться. Нам же подали їжу, і якийсь час ми сиділи в тиші.       

- Ну що, дівчата, як навчання? - спитав він. - Я чув, що цього року вам додали кілька цікавих предметів. Та й одногрупники в вас з доволі незвичними особливостями.                                                                     

- Мені подобається. Є певні проблеми з деякими предметами, але просто треба більше часу приділяти навчанню. І я планую виправити це в наступному семестрі. - відповіла Ілларія. - Вже чекаю початку навчання.                                                                                                                                                           

- Мені теж. - просто відповіла я. - Особливо цікаво було вивчати нові прийоми на уроках бойових мистецтв.                                                                                                                                                            

- Я пам'ятаю своє навчання. Скільки в нас різних пригод було, ми зовсім не турбувалися про свою безпеку. Але, на щастя, в Академії дуже добре дбали про нас.- задумливо промовив Реджинальд. - Це було так цікаво. І саме там я зустрів свою дружину, твою маму, Емі. - він видихнув. - Вона ж була принцесою королівства провидців. Така мила та ніжна.                                                                                

Мені подобається, що він не тисне, називаючи мене Амарантою. За це я була дуже вдячна Реджи... батьку. Але може через те в мене й не проявляється моя особливість? Можливо я просто пішла в маму? Та й дару передбачення в мене якось не з'явилося. Тому тут щось інше. Я колись читала, що деяким потрібно більше часу, аби розкритися. Може я саме одна з них.                                                    

От так і проходив наш сімейний обід. Король розпитував про моє життя, Ілларія коментувала, а Анастасія час від часу щось питала. Я б не сказала, що мені було аж так не зручно, адже згодом я повністю розслабилася. І якщо і решта сімейних зустрічей проходитиме так само, то я не проти. Можливо, мені навіть тут сподобається...