Глава 27

Після цього в школі почалась справжня паніка. Кожен боявся за своє життя. Хтось напав на Академію, і судячи з усього, це був хтось зсередини. Невже серед нас є зрадник? Нам здавалося, що королівські родини зараз у відсутній безпеці, і пройшов час, коли Академія не була безпечним місце. Та, здається, все знову стало так, як і тоді. Одразу після того, як Мелісса пішла, прибіг професор Пауелл, аби перевірити чи все в порядку. Він був досить стривоженим, адже зі мною могло щось статися. Все ж тепер всі знали, що я принцеса Хейвенберду, спадкоємиця престолу. Тому і ставлення до моєї безпеки було особливим. Мене навіть змусили піти до лікаря. От так я й опинилась вдруге в лазареті. Напевно, це стане тут моїм улюбленим місцем. Та, на щастя, зі мною все було добре. А тому мене відпустили назад. А я ж одразу казала, що зі мною все добре.                                                                                      

Я, нарешті, мала змогу роздивитись ті пошкодження, що нанесли Королівській Академії вибухи. Одна з веж, яку використовували для якихось класів, була вщент зруйнована. Від неї не залишилося майже нічого. На щастя ніхто не постраждав, адже кінець семестру та нікого майже вже не було. А от в самому гуртожитку серйозно постраждав холл. Двоє студентів отримали поранення, проте їх життю нічого не загрожувало. Професори заявили усім, що ми маємо якнайскорше роз'їхатись по домах, аби не наражати себе на небезпеку. Веселе закінчення семестру. А я то думала, що в Королівській Академії буде нудно.                                                                                                                                                        

- Мелісса де ЛаФельт врятувала тобі життя? Та сама принцеса ельфів, яка весь семестр ставилася до нас так, ніби ми ніхто? Ти серйозно, чи просто пилу надихалась? - Ілларія досі не могла в це повірити. - Хоча може в тебе просто галюцинація.                                                                                                           

- Так, я і сама була здивована. Це справді була Мелісса. Якби не вона, то я не знаю, що б зі мною було. Померла б, так і не познайомившись ближче зі своїм батьком.. - сказала я. - Та вона якимось чином почула мене і витягнула. Але якби її поряд не було, то я б не сиділа тут поряд з тобою. Це просто жахливо.                                                                                                                                                            

- Так що, мені переставати її ненавидіти? А може навіть почати розмовляти з Меліссою де ЛаФельт? - розсміялась подруга. - Ну а що, вона ж в нас тепер герой. Врятувала мою сестру. Я маю бути їй вдячною.                                                                                                                                                          

- Краще бери свою валізу і ходімо. - сказала я з посмішкою. - Пауелл попросив всіх якомога швидше роз'їхатися додому.                                                                                                                                            

І от тепер я покидаю Академію. Ніколи не думала, що мені буде настільки важко це робити. Це місце стало моїм домом. А тепер я їду. Правда, лише на два тижні. Але все одно якось сумно. Тут стільки всього відбулося. А скільки ще чекає попереду. Нам навчатися разом два з половиною роки. І за цей час може відбутися стільки всього. Нічого, скоро я приїду з новими силами для нового навчального семестру. Так що, чекай мене, Королівська Академія. Я ще повернусь...