Глава 24

Професор Крістіан Пауелл повідомив, що сьогодні у нас буде додаткова пара, ще й на свіжому повітрі. З однієї сторони мені дуже було цікаво що ж він таке придумав. А з іншої в мене і так зараз в голові стільки думок. Проте нова інформація для мене не буде зайвою. Тим паче скоро я стану королевою і маю керувати цілим народом. І хоча я погано собі це все уявляла, та все ж колись це таки станеться.    

- Це так дивно. Ми кудись йдемо з Пауеллом, і навіть уявлення не маємо, що буде далі. - сказала Ілларія, коли ми підходили до галявини, на якій і мав бути урок. - Але професор славиться своїми нестандартними методами. Це має бути чудово. Я чула від старших курсів, що він викладатиме в нас протягом усіх трьох років. І його пари найкращі в усій Академії.                                                        

Професор сидів прямо на землі посеред галявини, а навколо нього вже почали збиратись студенти. Так, це точно не схоже на ті аудиторії, до яких ми звикли за перший семестр навчання. Та така атмосфера для мене була більш звичною та зручнішою, адже я любила природу. Чоловік знаком показав нам присісти поряд, що ми одразу ж і зробили. Згодом зібралась вже вся група. А тому можна було починати пари.                                                                                                                                      

- Доброго дня всім. Я радий, що ви все ж прийшли, тому що це додаткова пара. Але я сподіваюся, що вам буде цікаво. - сказав він. - Сьогодні наша пара трохи відрізнятиметься від тих, до яких ви звикли. Але я обіцяю, що ви дізнаєтеся багато нового. - я сіла зручніше. - Скажіть мені, чи добре ви знаєте один одного? Я зараз не говорю про особливості чи здібності, а хоча б просто про імена. Ось ти Ронан, - він вказав на якогось хлопця. - Знаєш як його звати?                                                                                  

- Ні. - чесно відповів той.                                                                                                                                    

Я і сама знала лише деяких. А ми ж провчилися вже стільки місяців в одній групі. Та деякі мовчали часто, що я їх навіть не помічала. Пауелл же уважно переводив погляд з одного на іншого студента, адже його теорія зараз підтверджувалася.                                                                                                    

- А ти, Меліссо, знаєш як звати її? - він вказав на мене.                                                                                

- Я думаю, вона і сама не знає. - фиркнула дівчина. - Адже Амелія це ж не справжнє ім'я. То чого мене питати?                                                                                                                                                              

Ну звичайно, куди ж тут без її вибриків. Однак тепер я знаю правду про себе, а тому можу промовчати. Нічого, я її ще здивую.                                                                                                                                        

- Як можна вчити історію, коли ви не знаєте навіть те, що відбувається зараз? Не знаючи свого теперішнього, минулого не пізнати. - професор проігнорував її. - Ви майбутні правителі країн, або займатимете високі пости. Ваше життя так чи інакше буде пов'язане з управлінням. Від ваших рішень залежатиме майбутнє народу. І для цього потрібно буде хоча б познайомитись з королями та королевами інших країн. І зараз у вас буде така чудова можливість. Ми присвятимо цьому цілу пару. - він уважно обвів поглядом усіх. - Кожен по черзі говоритиме звідки він, про свою країну та особливість. Я не питаю про здібності, це буде не зараз. В нас буде цілий предмет, на якому ми й вивчатимемо розвиток сил. - посміхнувся він. - Часу в нас обмаль, тому, починаємо з тебе.                                             

Він вказав на високу та дуже гарну блондинку із льодово-блакитними очима. Вона завжди була дуже мовчазна, і, здавалось, ні з ким не спілкувалась. Її холодна краса мене заворожувала, адже я ще нікого не бачила, схожого на неї.                                                                                                                                

- Моє ім'я Ребекка, я молодша донька короля та королеви Олберну. Наше королівство знаходиться в снігах, тому ми можемо керувати льодом. І дуже рідко вибираємося за межі рідної землі. Хіба що на навчання. - в дівчини був гарний голос. - Я не стану правителькою, але мене приваблює військова справа.                                                                                                                                                             

Ніколи б про неї такого не подумала. То значить, вона хороший воїн? Треба буде поспостерігати за нею на тренуваннях. Хоча, наскільки я пам'ятаю, там ніхто не відрізнявся якоюсь хорошою підготовкою. Може вона приховує? Чи просто теоретик? Наступним був симпатичний хлопець. Здається, його звати Тревіс. Але він виглядав таким звичайним зі своїм кучерявим каштановим волоссям та коричневими очима. Цей хлопець досить харизматичний.                                                                                                    

- Я Тревіс, і я з єдиної країни світу Землі, де все ще існує магія. - він усім посміхнувся. В нас кожен має свій якийсь особливий талант. Я, наприклад, добре розбираюсь в техніці. В нас досить спокійно, але доводиться інколи приховувати свою магію.                                                                                                    

- Я Аларік, вимушений бути спадкоємцем королівства вампірів. - продовжив вампір. - Думаю, не варто пояснювати особливості.                                                                                                                                    

Після хлопця запанувала тиша. Ну звичайно, більшого ж ми не дочекаємося від Ріка. Згодом почав говорити чорноволосий хлопець з такими чорними очима. І його погляд мене лякав. До речі, він такий схожий до Саймона.