Глава 23

Цей батьківський день став для мене ще тим здивуванням. В один момент моє життя дуже різко змінилося, і тепер я вже не знала, як на все реагувати. Я знайшла батька і сестру, а ще дізналась правду про своє походження. Та чому мене не покидала думка, що я все ще не на своєму місці? Та чи може ритуал крові помилятись? Ні, скоріш за все це просто тимчасово. Я звикну до свого нового статусу та до прізвища Рейвенпорт. Навіть ім'я Амаранта здавалося для мене якимось чужим. Я хотіла запитати в Ілларії, та дуже боялась засмутити її. Вона була настільки щасливою. Весь час говорила про те, як нам буде весело на канікулах в палаці. Що ж, нехай поки так і буде. Згодом пошукаю щось в бібліотеці, в якій я ще жодного разу не була. Це треба виправляти. Все ж там зберігається багато древньої інформації.                                                                                                                                         

Всю решту дня ми провели разом. Батько, дуже дивно так його називати, розпитував мене про життя. Я бачила, що його очі горіли цікавістю, та й сам він змінився. Навіть Ілларія стала набагато більше посміхатись. Він не відходив від нас аж до того часу, доки не довелося відправлятися назад в Хейвенберд. Та він взяв з мене обіцянку частіше йому дзвонити. А поки Реджинальд підготує для мене кімнату. Не можу сказати, що я була щаслива. Можливо, свою роль зіграв шок, і мені просто треба звикнути до цього. А може і є щось інше. Чому все настільки складно? От тільки що?                 

Моєю традицією вже стало щоночі або виходити в сад, або тренуватись. Ось так я і проводила свій вільний час, адже тепер майже не сплю. До речі я так і не запитала про скриньку. Та й те, чи нормально для їх родини майже не спати ночами. Для нашої родини, виправила себе я. Потрібно звикати до того, що я ж Рейвенпорт. Занадто багато вражень для одного дня. Я не хотіла тренуватись сьогодні. Тому, я пішла вже до звичної лавочки в саду. Якесь знакове місце для мене, де постійно я когось зустрічаю. Треба вже починати кількість таких розмов. А на дереві, все так само звично розташувався Аларік. М'яко зістрибнувши на землю, він присів поряд зі мною. Його очі знову горіли червоним, проте я вже звикла до цього.                                                                                                        

- Чув, ти знайшла свою родину. - сказав він. - Реджинальд та Ілларія дуже раді, що ти виявилася частиною їх родини.                                                                                                                                      

Це досить дивно, як він міг це зрозуміти? Він же не читає думки, чи не так? Хоча це ж вампіри, я навіть уявлення не маю, на що саме вони здатні. Ні, щось терміново потрібно робити з моїми прогалинами в знаннях. Все ж я майбутня королева.                                                                                                               

- Вампіри мають дуже добрий слух. - розсміявся він, ніби зрозумівши моє питання. - Я просто чув вашу розмову.                                                                                                                                                               

- То ти підслуховував? - посміхнулася я.                                                                                                         

- Ні. - він видихнув. - Просто, Ілларія занадто голосно говорить. Інколи вона не може контролювати свої емоції.                                                                                                                                                                  

Ах от воно що. Але як це все працює? Ще одне питання в список для бібліотеки. Відчуваю, на мене чекає кілька цікавих днів за книжками.                                                                                                           

- Так, я знаю, що я Рейвенпорт. Моє справжнє ім'я Амаранта, та воно звучить таким чужим для мене. - сказала я. - Але до цього треба просто звикнути. Ще й навчитись перетворюватись на ворона. Стільки всього одразу.                                                                                                                                                    

- Ілларія тобі в цьому допоможе, я впевнений. Тепер, коли вона впевнена, що ти її сестра, Ілларія буде намагатися з тобою проводити ще більше часу, аби надолужити той час, що ви втратили. - він сумно розсміявся. - Чесно, я до останнього сподівався, що ти моя сестра. Для цього ж були свої причина. Але вже як є. Я радий за тебе.                                                                                                                                

- Дякую. - сказала я. - Та тобі доведеться продовжити пошуки Дарсани. Я впевнена, що в тебе обов'язково все вийде.                                                                                                                                    

- Доведеться. - важко сказав він. - Але я знайду свою сестру.                                                                        

І я справді вірила, що в нього вийде. Та щось мені підказувало, що в його історії все не так просто, як здається на перший погляд. Хоча я навіть до кінця не знаю своєї історії...