Глава 18

Отямилась я вже в якомусь приміщенні, лежачи на ліжку. Ну що ж, принаймні я жива, і це все ж найголовніше. Байдуже, що тепер всі знають про мою магію. Білі стіни, якісь шафки з незрозумілими речами, та купа простих ліжок. Так от як виглядає лазарет Королівської Академії. Що ж, я очікувала побачити щось більш грандіозне. Все ж ми в Академії, де готують майбутніх правителів. Хоча, про що я зараз думаю. Взагалі не хотілось потрапити сюди. Та й на Академію тепер рідше нападають, а значить це місце не дуже то й потрібно. Сівши на ліжку, в той же момент біля мене опинився Зак. Чомусь мені здавалось, що саме він мене сюди й приніс. Напевно перехвилювався за свого друга, адже його могли б звинуватити у нападі на королівську особу.                                                                                     

- Ти як? - запитав він. - Як себе зараз почуваєш? Нічого не болить?                                                   

- Все добре. Саймон нічого мені не зробив, тому можеш не хвилюватися. Я не збираюся звинувачувати його в цьому. - я намагалась відсунутись від хлопця. - Дякую, що приніс сюди.                                  

- Звідки ти знаєш, що це я? - посміхнувся Зак. - До того ж я хвилювався зовсім не за нього. Ти довго не прокидалася.                                                                                                                                                

- Здогадалась, що це був саме ти. - я проігнорувала другу частину його слів.                                         

Хлопець сидів якийсь час, підбираючи слова. І це виглядало досить смішно.                                           

- Той поцілунок, що стався між нами...                                                                                                      

- Нічого ж не значив для нас обох. Це була просто тимчасова слабкість, і більше нічого. - перервала я. - Все добре, я не збираюсь бігати за тобою та натякати на стосунки. Мені самій це абсолютно не потрібно.                                                                                                                                                         

Він видихнув, а от я задумалась. Невже він так сильно цього не хотів? Звичайно, я ж явно не з тих дівчат, які подобаються Заку. Можливо він би хотів для себе ніжну та милу, слабку та тендітну кохану, яка чекатиме на нього з небезпечних завдань. А може тут справа зовсім в іншому? Ну звичайно, він же бачив мою силу. Тепер Зак не хоче мати зі мною ніяких справ. Та, здається, хлопця це зовсім не бентежило.                                                                                                                                                         

- Де Саймон? Він в порядку? - запитала я. - Йому не зашкодила моя сила?                                             

- Не знаю, він втік і більше я його не бачила. Одразу після того, як стався той випадок. - сказав Зак. - Та маю підозру, що на даху. Це його улюблені місця. До того ж він навряд чи послухає когось. Потрібно просто зачекати.                                                                                                                                        

Ну, а я все ж спробую. Якщо він не захоче мене слухати, тоді справді не буду й нав'язуватися. Однак все ж варто було б поговорити з ним. Як і казав Зак, Саймон сидів на даху однієї з веж Академії. Не дуже то й легко було сюди забратися. Та він же перевертень, для нього це не складно. Побачивши мене, хлопець відвів погляд. Чи радий він був мене тут бачити? Не думаю. Мені здається, що йому просто було соромно за те, що він мене мало не вбив. Проте, я все ж підійшла та присіла поряд з ним. Ніхто не має лишатись сам у важкі моменти.                                                                                            

- Радий, що з тобою все в порядку. Справді, це дуже добре. Тепер я можу видихнути. - сказав він. - Було б сумно, якби ти померла. Ти точно не заслуговуєш на таку участь.                                             

- Я живуча. Мене ж не так просто вбити. Тому можеш за це точно не хвилюватися. Я нормально себе почуваю. Навіть чудово як для такого випадку. - я невпевнено посміхнулась Саймону. - А ти як? Виглядаєш не дуже. Ніби живий мрець.                                                                                                      

- Ну дякую за комплімент. Приємно чути такі слова від дівчини. Тим паче досить симпатичної. - посмішка лиш на хвилину з'явилась на його обличчі. - Пробач за цей випадок. Якби твій дар не міг блокувати мій, то я б... Навіть уявлення не маю, що могло б статися.                                                   

- Так, не треба думати про погане. Взагалі минуле залишилося в минулому. Це не має нас турбувати ніяким чином. - перервала я. - З усіма все добре. Ми живі та неушкоджені. Але... - дещо мене таки непокоїло. - Я бачила перевертнів, навіть була знайома з деякими. Та, як правило, вони себе контролювали. Принаймні в дрібницях. А з тобою ж все вийшло зовсім інакше.                                   

- Є дещо, що впливає на мене. І саме через це я не можу себе до кінця контролювати. Проте, я не можу тобі розказати. - він потиснув плечима. - Не приймай на свій рахунок. Та я не з тих, що одразу випалює свої секрети. Скажімо так, це одна з особливостей мого характеру.                                  

- Без проблем. Я все розумію, тому й не наполягаю. Якщо ти колись вважатимеш за потрібне, то розповіси. - сказала я. - Може спустишся і підемо до решти?                                                                    

- Вони мене ненавидітимуть. - тихо сказав він. - Я не можу цього зробити.                                        

Я ж лише розсміялась. Цей сміливий хлопець, одних з найкращих воїнів Академії Непростих імені Андреія Драгоміра, зараз хвилювався через те. що про нього скажуть інші.