Глава 17

Тиждень пролетів майже не помітно. Взагалі з того часу, як я знаходжуся в Королівській Академії час тече зовсім не так. Не встигла озирнутися, а вже пройшло стільки часу. Так і до третього курсу не далеко. Ми з Ілларією старались не обговорювати те, що я можу опинитись її сестрою. Ще б, кожен боявся занадто сильно сподіватись. Тому ми просто не звертали на це уваги. В нас був певний план, якого ми старалися притримуватися. Нічого, я можу зачекати ще трошки, і тоді нарешті дізнаюся правду про своє походження. А от із Заком ми так і не поговорили. Хлопець просто навіть і не думав про те, що варто було б це зробити. Він взагалі старався мене уникати, що мене цілком влаштовувало. Весь цей час я тренувалась з Роуеном. А от вночі мені показував прийоми Натаніель. Зак просто удавав, ніби ми навіть ніколи й не спілкувалися. Ну що ж, у цю гру можна грати й вдвох. Ми ще подивимося хто переможе. В мене теж доволі не погано виходило ігнорувати його. І все б нічого. До сьогоднішнього тренування.                                                                                                                       

В цей раз Роуена не було, а Зак удав ніби дуже зайнятий. Він останнім часом взагалі намагався мене уникати. І це й не дивно, адже хлопець думає, що я якось по-особливому сприйняла той поцілунок. Та це зовсім не так. Ну було і все. Навіщо зараз просто так по-дитячому поводити себе. Хоча я і не здивувалася його поведінці. Однак я чомусь думала, що доведеться весь урок просидіти А це ж мій улюблений предмет в Королівській Академії. Та все ж сталося не так. Мені дістався Саймон, який був ну дуже мовчазним. Хоча, його рухи та удари відбивати було досить складно. Не варто забувати, що він перевертень, який є одним з найкращих випускників Академії Непростих. Я не змогла б його перемогти. І це мене дуже роздратувало. Мені засліпило очі, і я просто вже не контролювала себе. Зараз я слідувала лише своїм інстинктам. Навколо всі завмерли. І я не знаю як, проте мені вдалося нанести йому поранення. На щоці Саймона виступила кров. Лише тоді я помітила, що щось тут не так.  

В той же момент його очі поміняли колір, ставши золотими. Я прекрасно знала, що буде далі. Тільки не зараз. Якщо його сила проявиться, він може себе не контролювати. До того ж Саймон роздратований. Хлопець заричав, і його зовнішність почала втрачати людські особливості. І вже за мить перед нами стояв вовк неабияких розмірів. Ну молодець, Амеліє. Вирішила роздратувати представників однієї з найнебезпечніших рас. Ще б вампіра поранила. Я не встигла й оком моргнути, як він наблизився до мене, а потім і зовсім повалив на землю. Невже він мене вб'є? Так просто закінчиться моє життя. А я ж то думала, що Королівська Академія стане безпечним місцем. Краєм ока я бачила, як Зак намагається відтягнути друга. Та це марно з перевертнем, який засліплений люттю. Але в Зака вийде, він же вампір. Та Саймон встигне вбити мене. А значить, лише я маю врятувати себе. І нехай усі побачать мою силу. Помирати то не хочеться.                                                                                     

Моя магія наповнила мене, пронизуючи кожну клітинку тіла. Як давно я не користувалася нею. Я потягнулась до звіриної сутності Саймона, і поставила блок. Так, це звучить доволі просто. Та коштує мені неабияких зусиль. Мій дар дозволяє заблокувати тимчасово навіть вроджену особливість. Проте, є деякі фактори. Поступово, звір почав набувати людської подоби. І вже за хвилину перед нами знову стояв Саймон. А туман, який завжди супроводжує цю мою силу, не знаю чому і як цього позбутись, почав розсіюватись. Останнє, що я побачила - це перелякані очі хлопця. Він ледве не вбив особу королівської крові, хоча я і не знала правди свого походження. Сили закінчились, і я втратила свідомість...