Аларік

Цієї ночі, як і решта інших, я не спав. Такого вже не було досить давно, тому я навіть звик. На жаль, ця привілея не доступна для вампірів. А я вже два роки як проявився. Хоча я б не сказав, що це мене засмучує. В моєму житті є багато своїх плюсів, і це ми не беремо до уваги те, що я все ж принц. З часом я маю посісти трон Валорії, який мені дістанеться від дядька та тітки. Однак я б краще обрав щось інше. Особливо з того часу, як увійшов у повну силу. Відтоді я зовсім не бачу снів, а інколи так би хотілося. Я б міг забутися та втекти від своїх думок хоч на якусь мить. Але в мене теж є свої способи втекти від реальності. Вони є в кожного з нас. Не хочу сидіти в чотирьох стінах, а це значить, що пора роздивитися території Академії. Я тут не так давно, тому не все встиг оглянути. Хоча сьогодні мене цікавило зовсім інше.                                                                        

Взявши свій альбом, я вислизнув в ніч. Свіже повітря та місячне світло завжди заспокоювало мене. Коли я був маленький, мама часто казала мені, що принц зобов'язаний кожну вільну хвилину проводити в турботах про свій майбутній народ. А я ж не хотів ставати королем, а тому завжди кудись тікав. Дядькові вдавалося вмовляти сестру давати мені більше свободи, і це були найкращі моменти мого дитинства. А коли вже тітка взялася за моє виховання, я полегшено видихнув. Підійшовши до мого улюбленого дерева, я зручно застрибнув на гілку та почав малювати. Я знайшов його кілька днів назад, і тепер досить часто приходив сюди. Відсутність світла не перешкода для вампіра. Як і минулі рази, малював я лише один портрет. Дівчини, що зводила мене з розуму. І я не розумів цього. Не скажу, що я в неї закоханий. Проте, вона вабила мене. Щось таке є, що змушувало мене малювати її знову та знову.                                                                                        

Я дуже захопився створенням нового портрета, та дещо змусило мене відволіктись. Всі мої вампірські інстинкти спрацювали моментально, адже дехто наближався. Проте я зовсім не відчував небезпек. І я очікував, що це буде Амелія. Досить мила дівчина, що цікавила мене, але зовсім по-іншому. Не в плані симпатії. Тут було щось зовсім інше. Я досі не міг її розгадати, але надія, що вона моя зникла сестра, згасала з кожним днем. З того часу, як дізнався правду, я не можу перестати шукати Дарсану. Вона моя сестра, і по праву має зайняти трон. До того ж вона не знає свою справжню родину.                                                                                                                                            

Та ні, я побачив світле волосся. Що вона тут робить так пізно? В такий час на вулиці може бути небезпечно, хоча ми й на території Королівської Академії. Але монстри є в будь-якому місці. Я зістрибнув з гілки, та м'яко приземлився перед дівчиною. От і ще один плюс від того, аби бути вампіром. Завжди можна ефектно з'являтися. Від неочікуваності вона зойкнула та мало не впала, але я встиг її підхопити. На мить я зустрівся поглядом з нею, адже вперше вона була так близько до мене. Незабутні відчуття.                                                                                                                      

- Обережніше. Не треба ходити та думати одночасно. - посміхнувся я, показуючи клики. - Це шкідливо для здоров'я. Ще й можна поранитися.                                                                                          

Вона відсахнулась від мене, намагаючись приховати страх. Ну звичайно, мої червоні очі так і настроювали на спокій.Я вже навіть боявся уявити, що там в її голові. Напевно зараз думаю, що я накинуся на неї та вип'ю всю її кров. Але ж ми знаходимося на території Королівської Академії. Тут вона точно була б в безпеці. Та й не в моїй правилах нападати на людей.                                             

- Я просто... - почала Ілларія.

- Злякалась, захотіла втекти якомога далі від мене з криками "Монстр". Хіба не так? Думаю цей план вже народився у твоїй голові. - посміхнувся я. - Не бійся, я вже повечеряв білочкою. Блондинки королівської крові не входять в мій раціон. Принаймні сьогодні так точно.                                           

Бачачи її переляканий погляд, я просто не міг не розсміятись. Ну як можна бути настільки довірливою? Невже вона зовсім не розуміє моїх жартів? Так, треба бути більш обережним в розмові з нею. Я запам'ятаю.                                                                                                                                       

- Ілларія, ми з тобою вже знайомі не перший день. Здавалося цей незручний момент мав би вже закінчитися. Хоча, впевнений, в тебе дуже смачнюча кров. І я б не втримався. - вона мовчала, а я закотив очі. - Та не стану я тебе їсти, добре? Клятва Драгоміра. Це зовсім не входило в мої плани. Тому можеш розслабитися.