Глава 11

- А мені сподобалось. Це був найкращий урок за весь час, що ми тут навчаємося. Ні, Натаніель досить добре пояснює, проте все ж ці хлопці набагато цікавіші. - розсміялася Ілларія, коли ми ввечері сиділи у своїй кімнаті. - Такі круті прийоми. А Роуен такий милий. Я вже хочу наступний урок. Ніколи б не думала, що буду чекати цього.                                                                                                           

А я от не поділяла її радості. Хоча раніше я б лише порадувалася за подругу. Поставити мене в пару з Заком було не найкращою ідеєю. Принаймні для мене. Хлопець справді отримував задоволення кожного разу, коли перемагав мене. А це було досить часто. Через те, що Натаніель назвав своєю найкращою студенткою, мене ніхто не шкодував. І я це досить добре відчула майже одразу. Він завдавав удару, і я відбивала декілька. Та все ж не варто забувати, що це третьокурсник Академії Непростих. То міг би трохи піддатися. Це було чесно. Тепер в мене все боліло, та я жодного разу не перемогла. Але, я дізналась багато нових прийомів. І навіть непогано трималась. Тому Зак похвалив мене. Однак я не була впевнена, що він так вже й задоволений. Скоріш проста формальність.           

- А Зак? - запитала вона? - Ти бачила його? Такий крутий та симпатичний. От би мені потренуватись з ним. Я б дуже уважно слухала та намагалася повторити. І це при тому, що я ж абсолютно жахлива в бойових мистецтвах.                                                                                                                                        

- Повір, тобі б не сподобалось. - розсміялась я. - Це лише на вигляд здається таким простим. А насправді буде все боліти так само як і в мене.                                                                                     

Я потягнулась до своєї тумбочки та витягнула скриньку. Я все ще так і не змогла її відкрити. І це не давало мені спокою. Таке відчуття, що саме там й приховувалася таємниця мого походження. Однак навіть артефакти не спрацьовувала. Тут якась древня родова магія, і лише вона може розкрити скриньку. Та я не вмію чекати. Хотілося отримати все й одразу.                                                                 

- Загалом мені не давало спокою те, що ми нічого не знаємо про них. - сказала Лія, сівши на ліжко, та зав'язуючи волосся. - Я тут познаходила інформацію про хлопців. І там є багато чого цікавого. Хочеш послухати?                                                                                                                                                      

- Ну давай. - я все ще намагалась якось відкрити її. - Може колись знадобиться ця інформація. Використаю її проти них. - посміхнулася я.                                                                                                      

- І так, перший. Роуен Венбрік. Походить з давнього роду могутніх чарівників. Але от про його батьків мало що відомо. Ніби, вони живуть в їх рідному королівстві — Еверії. Та їх майже ніхто ніколи не бачив. Загадкова особистість. Але про нього досить добре відгукуються. Особливо його одногрупники. Добрий та милий хлопець, але смертоносний воїн. Один з найкращих випускників. - от тепер і мені стало цікаво. - Далі в нас Саймон Вікаріс.                                                                                                                

- Чекай, а то хіба не королівська родина Катарії? - а от це вже щось новеньке. - І чому він навчається в Академії Непростих, а не Королівській?                                                                                                         

- Так, він з королівської родини, але зараз там править його дядько. І наскільки відомо, в них не дуже хороші стосунки. Батьки Саймона померли, а чому... Ніхто не знає. - потиснула плечима подруга. - І він у нас перевертень. Я їх взагалі жодного разу не зустрічала. Дядько каже, що з того часу, як королем став Мейсон, вони стали більш відлюдькуватими. До речі з нами ж вчиться його син і брат Саймона — Ітан Вікаріс.                                                                                                                               

- А Зак? - запитала я, адже мене найбільше цікавила інформація саме про нього.                                 

- Захарія Оверлук, якщо бути точніше. Це його повне ім'я. - сказала Ілларія. - І про нього нам не відомо абсолютно нічого. Знаю лише то, що він вампір й народився у Валорії. Однак решта інформація прихована від усього світу.                                                                                                                               

- Захарія якесь нетипове ім'я для вампіра. Тобі не здається? - здивувалася я. - Ще й таке прізвище.     

- Так, але ніхто не знає, чому його так назвали. Це таємниця, яку старанно від нас приховують. Хоча я б не проти дізнатися про цього красунчика більше. - дівчина хитро посміхнулася. - І це поки все, що в мене є. Та я не складаю ручки. Я розкрию таємницю на ім'я Захарія Оверлук.                                           

- Спати лягай. - розсміялась я, все ще намагаючись відкрити скриньку. - В нас завтра важкий день на парах.                                                                                                                                                               

Та подруга мене вже не слухала. Тільки що говорила зі мною, а вже спить. Дивуюсь їй, як можна так швидко засинати? Чи це особливість їх родини? Можливо вона якась протилежність вампірам? Це точно не властиво народу, а може лише Ілларія така особлива? Треба буде завтра дізнатися.