Глава 10

- Амелія, ти уявляєш, до нас приїдуть з Академії Непростих. Це ж так круто. - Ілларія вже весь цей час говорить про це. - Вони неймовірні воїни, адже вчаться з самого дитинства битися. Хоча ти теж. - подруга майже не звертала на мене. - Я вже в передчутті.                                                                    

А от я не розділяла ентузіазму подруги. Мені якось було навіть байдуже на це. Так, приїдуть хлопці, що вміють битися, і я зможу вивчити якісь прийоми. Та чомусь, мені цього не дуже хотілось. І я не розуміла свій стан. Скоріш за все зараз я просто заздрила їм. Вони точно мріяли там навчатися, і отримали таку можливість, а я ні... Так, я не жалуюся, адже Королівська Академія досить не погана. Та все ж хотілося б спробувати навчатися в Академії Непростих. Та моє майбутнє вже було визначене. Зараз стільки уваги прикуто до мене, а це значить, що я можу й не розраховувати на просте життя.                 

- Ага, дуже. - відгукнулась я. - Так чекаю, що вже просто не витримую. Хіба по мені не видно?                 

Та Ілларія, здається, нічого не помітила. Вона зараз була настільки зайнята своїми думками, що не звертала увагу навіть якби я тут вирішила прямо зараз проявити свій дар. Це не дивно, адже дівчина все своє життя провела в палаці. А тепер нарешті отримала свободу. Їй хотілося поспілкуватися з хлопцями, можливо навіть навчитися фліртувати. Хоча я б їй краще радила звернути увагу на декого іншого, тим паче він набагато ближче, ніж усі інші. І чи не вперше за все наше знайомство стала обирати, що ж їй одягнути. А от я ж навпаки, вирішила вдягнути джинси, просту футболку та кеди. Перед ким мені красуватися? Я не збиралася заводити тут якісь інтрижки, адже зараз мене хвилювало зовсім інше. Це стало моїм головним завданням.                                                                                          

Та хлопців ми зовсім не бачили аж до самого уроку бойових мистецтв. Ілларія навіть трохи засумувала. Хоча це було логічно, все ж вони приїхали сюди навчати нас, а не розважати на парах. А я ж весь цей час провела у своїх думках, майже не реагуючи на те, що відбувалося навколо. Як нам розповіли, по троє Непростих для кожного курсу. Доволі непогано, але для чого їх виривають з навчального процесу? Просто показати нам пару прийомів? Чи може тут ховається дещо більше? З того самого моменту, як я приїхала сюди, то питань стало лише більше. Ця Академія приховує занадто багато таємниць. Я перевдягнулась в тренувальну форму, і прийшла на урок першою. Ну що зробити, люблю я цей предмет. Розумію, що це досить незвично для принцеси, проте не варто забувати, що я виросла не так як вони. Це ж може стати моєю певною перевагою.                                                            

Натаніель стояв посеред кімнати, та щось розказував. Скоріш за все він почув мою появу, проте ніяк не відреагував. Значить щось важливе. Поряд з ним стояло троє хлопців, років вісімнадцяти. Але, наскільки я пам'ятаю, то вони вчаться на останньому, третьому, курсі. Перший був невисокий хлопець, що вам руде волосся, блакитні очі та дуже миле обличчя. Сам він був доволі кремезний, та зовсім не викликав страху. Скажімо так, ніби така велика іграшка, яку хочеться стиснути в обіймах. Я навіть уявляю який він в бою. Та все ж не варто забувати, що це один з найкращих студентів Академії Непростих Андрея Драгоміра. Другий же навпаки, середнього зросту, з чорними очима, чорним волоссям, та суворим обличчям. Він був худим, проте викликав бажання десь сховатись. Особливо цей погляд, який він перевів на мене. Я думала про те, аби не підходити до них, та все ж стрималася. А от третій... Ні, ну такий красунчик міг би бути якимось принцом. Він би тут точно прижився. Високий зріст, коротке каштанове волосся, що було у творчому безладі, та очі. Неймовірні шоколадні очі. Він щось говорив своїм друзям та посміхався, від чого було видно ямочки на щоках. От вам і смертоносні воїни, які будуть нас захищати. Щось в це не дуже сильно вірилося. Ну невже оці милі хлопці, і є найкращі воїни Академії Непростих. Серйозно?                                                                

- А от і моя найкраща учениця. Я думав, що ти сьогодні вже не прийдеш, адже в такий час завжди тут. - сказав Натаніель. - Познайомся, це Роуен, — він вказав на рудого. - Саймон. - темноволосий. - та Зак. Хлопці, це Амелія. Ви б бачили рівень її підготовки. Він зовсім не властивий королівським родинам. Таке відчуття, ніби в неї вселилася Зоріна.                                                                                                   

- Найкраща учениця принцеса? Перший раз бачу таке. Хоча я то й не стикався з такими раніше.- посміхнувся Роуен. - Оце так круто. І де ти навчалась битись?                                                                    

- А тобі скажи. - посміхнулась я. - У кожної дівчини має бути своя здогадка. І нехай ця залишиться моєю.                                                                                                                                                                 

Нас перервали решта студентів, які прийшли на урок. От вміють вони завжди все зіпсувати. Ні, я добре ставилася до своїх одногрупників. Та вони дуже часто б'ються так, ніби вороги побачать їх спроби та помруть від сміху. Розумію, що я у свій час виглядала так само. Але ж робила для того щось. Лише одна дівчина, Реббека, показувала досить непогані результати. Проте вона якось себе стримувала, і щось мені підказувала, що вона не так проста, як здається на перший погляд. Всі дуже уважно розглядали хлопців. Ще б, новенькі та доволі симпатичні. Особливо це сподобалося дівчатам.           

- Прошу хвилинку уваги. Сьогодні в нас буде непростий урок. - сказав Натаніель. - Це студенти Академії Непростих: Саймон, Зак та Роуен. Цей місяць вони допомагатимуть вам. Якщо у вас виникнуть якісь питання чи проблеми з прийомами, завжди можете звернутися до мене чи до них. А зараз не будемо витрачати дорогоцінний час. Тому, приступає до тренувань.