Глава 9

Вже майже місяць пройшов мого навчання тут. Якось так швидко пролетів час, що я навіть не помітила. Навчання було більш цікавим, ніж мені здалося спочатку, адже ці предмети виявилися цікавими. Та й з одногрупниками нам вдалося налагодити хоч якісь стосунки. Так, спочатку вони всі перешіптувалися за моєю спиною, та за кілька тижнів звикли. І тепер ми могли спілкуватися. А я так і не дізналась хто я. І це було найголовнішою проблемою. Я досі не мала навіть якоїсь теорії. За цей час я була в бібліотеці аби знайти інформацію про зниклих принцес. І все, що знайшла — це про Дарсану Драгомір та Амаранта Рейвенпорт. Сестра Аларіка та сестра Ілларії. Але ми ж можемо всього не знати.                                                                                                                                        

Я дуже добре подружилась з Ілларією. Вона стала мені справжньою подругою, якої я ніколи не мала. Мама мала рацію, коли говорила, що кожній дівчині потрібна така людина поряд, з якою вони можуть поговорити про все на світі. Вона така добра і мила, що треба було бачити мій шок, коли я дізналась її силу. Майбутня королева — некромант. Це ж навіть уявити важко. Такий могутній та страшний дар може звести з розуму кого завгодно. Тому це і приховується. Занадто могутня магія як для людей, що перетворюються на птахів. Ще й небезпечна. З Аларіком теж все було доволі не погано. Його дар він тримав при собі, а ми й не розпитували. Хоч він і любив жартувати, та все ж був досить закритим. Аларік дозволяв нам знати про нього лише те, що він хотів. Та хлопець став нам дуже хорошим другом. Він був доволі мовчазним, тому ми мало що знали про нього. Та одне було відомо, він зовсім не злий. А от Грегорі... То зовсім інша історія. Він мене дратував. Оці його вибрики. До того ж його ще дуже ображало те, що тоді я його перемогла. При кожній можливості він намагався вказати на якісь мої помилки, хоча і в нього їх було не мало. А от наступний раз він не ризикнув зі мною тренуватись. Ще б, в нього навряд чи вийшло б перемогти. До речі, тренування. Через те, що я спала лише пару годин, то весь вільний час вночі проводила в залі, тренуючись. Звичайно це не той рівень, що в Академії Непростих. Та все ж доволі непоганий. Мені допомагав Натаніель, та так, що я вже стала найкращою не тільки на своєму курсі. Ще б, хіба принцес готують до війни? Але найголовніші зміни мене чекали попереду.                                                                                                                                  

Сьогодні нас всіх зібрали у великій залі, адже директор хотів повідомити нам щось важливе. І це вперше, коли нас зібрали за весь час мого навчання. Навіть старші курси перешіптувалися. І судячи з усього, таке трапляється не часто. Та мене хвилювало зовсім інше. Нарешті, я зможу побачити цю загадкову особистість. Він був ніби легендою. Як вияснилось, ніхто з першого курсу ніколи не зустрічав його. Дехто вважав, що за весь час роль Директора виконують різні люди, і всі вони пов'язані з Радою Світів. І це ще більше цікавило мене. Та чи реальний він? Всі схвильовано перешіптувались, а я розглядала кожного. Всі такі ідеальні, ніби з книжок. Типові принци та принцеси, що з народження готувалися до того, аби керувати країною. А я... Чи доречна я тут? Навіть не знаю. Мені весь час здавалося, що моє місце в Академії Непростих. Проте тепер я не впевнена в цьому. Хто знає, може саме тут я знайду свій шлях. Водночас усі звуки припинились. Посередині приміщення виник клубок світла, який завис над трибуною.                                                                                                              

- Студенти Королівської Академії. Вітаю вас всіх. Сьогодні ми з вами зібралися справді по важливому питанню. - роздався голос. - Зовсім скоро у нас визначна подія. До нас прибудуть учні Академії Непростих по програмі обміну на місяць. Це наша традиція, і старші курси вже з нею знайомі. Для новеньких поясню більш детально. - голос лунав з кулі, а це значить, що директора я так і не побачу. - Кожного року ми приймаємо кількох найкращих студентів, аби вони навчили вас захищати себе та свою країну. Цього року, ми очікуємо на дев'ять гостей. Вони тут пробудять якийсь час, і ви маєте максимально вивчити те, що вони вам розповідають. Все ж у наші неспокійні часи принци та принцеси мають вміти захищати не лише себе, а й свій народ. Сподіваюсь, ми їх добре приймете. А тепер, всім гарного дня.                                                                                                                                                         

І куля от так просто зникла. Так от чому його ніхто й ніколи не бачив. Таємничий директор просто ніколи не показується. А всі питання вирішує або так, або через своїх помічників. Думаю, що навіть не всі викладачі з ним знайомі, адже їх реакція давала це зрозуміти. Лише професор Пауелл залишався абсолютно спокійним. Так хто ж він такий? Точно не простий вчитель. Якийсь час ще панувала тиша, а потім всі почали збиратись.                                                                                                                            

- Цікаво, як виглядає Директор. - сказала я Ілларії. - Ця куля лише наштовхує на ще більші роздуми.   

- Ніхто не знає. - потиснула плечима подруга. - Це найбільша таємниця Академії. Мені якось дядько розказував, що раніше такого не було. Лише років десять з'явився новий Директор, і з того часу його особистість вміло приховується.                                                                                                                       

- І що, нікому не цікаво? - щось не дуже в те віриться.                                                                                 

- Цікаво, проте ніхто в це не лізе. - вона підхопила мене під руку та повела до виходу. - І тобі не треба, якщо не хочеш мати проблем на свою голову.