Глава 6

Я дивилась на свій розклад, та щиро намагалась зрозуміти, що це за предмети. Вони були досить дивними та простими, а тому мені одразу здалися якимись не цікавими. Коли я сюди їхала, то очікувала дещо подібне, проте якась надія все ж лишалася. Та зараз вона остаточно зруйнувалася. Ні тобі "Практичного використання здібностей" чи "Бойової магії". Та все ж я не буду робити передчасних висновків. Може мені й сподобається, хоча я дуже сумніваюся в цьому. Не так мене виховували, але все-таки я принцеса по крові й це в мене заложене генетично. На щастя, ми з Ілларією будемо вчитися разом. Як і Аларік. Це не дивно, адже тут тільки один факультет. Ми навчаємося тому, що нам знадобиться в управлінні державою, а поряд ще й будуть ті, кого я знаю. Ці люди справді можуть стати моїми друзями. Насправді я ніколи не мала справжніх друзів. Спочатку вони не дуже хотіли спілкуватися зі мною, адже заздрили мені через те, що в мене все є. А потім проявився мій дар, і всі боялися. Хоча, я і сама не знаю чому це, адже він був не таким вже й страшним. Та я сподівалася, що тут все зміниться. Хто знає, може це стане початком чогось більшого в моєму житті.                 

Першим предметом було "Історія та Класифікація магії". Серйозно? Такі найпростіші предмети? Може ми ще будемо вчитися рахувати, чи може якісь магічні основи. Ні, давайте просто будемо вчитися читати, це ж набагато складніше. Хоча не мені сперечатись. Я лише не так давно дізналася, що принцеса, тому краще мовчати. Думаю, що цій програмі не один рік, і всі нинішні випускники зараз успішно керують країнами. Все ж результат видно одразу, адже зараз у світах відносно спокійно. Та я сподіваюся, що мені не доведеться цього робити, адже я просто не готова до такого. Десь в глибині душі залишалася надія, що я маю старшого брата чи сестру. Все-таки, доволі рідко королівські родини мають лише одну дитину. Навіть уявляти не хочу, якщо все ж я буду майбутньою королевою. Аудиторія була вже наполовину заповнена студентами. Наскільки я пам'ятаю з розповідей Ілларії, нас була сімнадцять. А ще ж потрібно з усіма познайомитися. І всі дивились на нас здивовано. Ще б, адже кожен з нас був не такий як вони. Принаймні так здавалося на перший погляд. Аларік вампір, а це значить, що його всі боялись. Ілларія була принцесою не по крові, а тому, що більше немає спадкоємців. А я... Я не знаю, хто я. Думаю, що з часом наші одногрупники звикнуть до всього, але зараз ще якийсь час ми ловитимемо здивовані погляди. Ну що ж, а ніхто й не обіцяв, що буде легко. Ми зайняли вільне місце позаду всіх. Перед нами ж сиділа якась дівчина, що презирливо дивилась на всіх. А особливо, на мене. Я ще не почала навчання, а мене вже недолюблювали.                                                                           

- Ти уявляєш, це просто неприпустимо. - сказала вона до своєї подруги. - Тут навчається ця дівчина. Вона ж не принцеса. Ще й цього вампіра сюди притягнули. Зробили з Академії казна-що. Скоро почнуть сюди пускати всіх підряд.                                                                                                      

Я навіть здивувалась з такої наглості. І що це за чудо? Ні, я знала, що не всі принцеси добрі та милі, однак це вже занадто. Не люблю я таких людей. А дівчина ж була досить гарною, і вміло цим користувалася. Довге світле волосся, що спускалося локонами. Блакитні очі, які ніби сяяли зсередини, а ще лялькове обличчя. Гарне, проте все псує її характер. І це ж треба таке, що ми будемо вчитися разом.                                                                                                                                                         

- Це Мелісса де ЛаФельт. Вона принцеса ельфів. - пояснила Ілларія з презирством. - Не надто приємна одногрупниця.                                                                                                                            

Ельфи, значить. Ну що ж, не пощастило їм з майбутньою королевою. Я мало що знаю про цю расу, та тато розказував, що вони всі там вважають себе кращими за інших. Тому тут навіть не варто дивуватися. Дівчина обернулась до нас і промовила.                                                                                

- Вам треба пересісти. І бажано якомога далі. - фиркнула вона. - Не хочу сидіти поряд з усякими...     

Вона замовкла, а мене це порядком дістало. Не люблю таке, а тому завжди ставлю на місце людей, які занадто багато думають про себе.                                                                                                             

- Договорюй. Навіщо ж замовкати на середині слова. Це не ввічливо, хіба тебе не вчили? - промовила я. - Поряд з ким? Чи ти себе вважаєш кращою? Я не думаю, що це так. Тим паче якщо ми зараз тут, на тих самих правах, що і ми.                                                                                                                              

Хтось прокашлявся. І це було ну дуже вчасно, адже я сказала б ще щось зайве. Коли я підняла очі, то побачила, що поряд з Меліссою стояв той хлопець з гуртожитку — Грегорі. Оцей крилатик мене ще тоді роздратував, і зараз би я йому висловила все, що думаю. Попав би під поганий настрій.                      

- Ой Грегорі. Рада тебе бачити. - сказала дівчина. - Сідай з нами. Тобі ми будемо завжди раді.           

- Ні, дякую. Мені поряд з вами не місце, Меліссо. - він присів біля Аларіка. - Я краще тут. Я ж теж усякий.                                                                                                                                                         

Мелісса ж фиркнула та повернулась до своєї подруги. Я бачила її роздратування, яке вона вміла приховала. Але мені здалося, чи проскочив якийсь вогник образи? Ця дівчина може щось відчувати? Хоча я ж її зовсім не знаю. Я ж уважно подивилась на Грегорі. Він так і не зняв свої окуляри. Цікаво, що ж він там ховає? Стільки питань, а це лише перший день навчання. Боюся навіть уявити, що буде під кінець року. Та увійшов викладач, змусивши нас всіх перевести погляд на нього. Це був високий та дуже гарний чоловік, що мав темне та гарні темні очі. Його погляд пронизував кожного. І мені ставало навіть трохи не комфортно.