Глава 4

- Це ж зачарована валіза. Ти що туди слона поклала? - сказала я, тягнучи чергову сумку. - Воно ж важить так, ніби там половина гардеробу усього Хейвенберду. І ще пару меблів, з якими тобі буде зручно в новій кімнаті. Зізнайся, рожеве ліжко з зображеннями корон?                                                   

- Це самі звичайні валізи. - Ілларія стиснула плечима. - Дядькові було не до того, а я запізно про це подумала. Тому ж їх так і багато. А там лише мої речі та взуття, і більше нічого. Хоча Реджинальд хотів, аби я взяла ще пару книг та артефактів. От тільки він забув про те, що потрібно мені якось це все доставити.                                                                                                                                                         

Я подумки подякувала батькові за те, що він потурбувався про це. Якщо уявити скільки валіз було б в мене, то це було б просто жахливо. Коли ми затягнули її на другий поверх, то двері в одну з кімнат біля сходів відчинилися. Ці були темно-сірими, з якимись химерними буквами, яких я ніколи ще не бачила. Я мала рацію, що кожна має свій особистий дизайн. Але найбільше мене вразив хлопець, який представ перед нами. Він був доволі високим, хоча для мене всі високі, навіть Ілларія, підкачаний, що дуже часто зустрічається серед принців. А ще в нього було досить гарне обличчя. Але очі... Очі я не бачила, бо хлопець був в окулярах. І це при тому, що зараз доволі сонячний день, а ми в приміщенні. Дивний він якийсь. Хоча, ми ж в Королівській Академії, тут всі такі.                                                         

- А я то думаю, хто тут шумить. - його посмішка зачаровувала. - Ніби перший день навчання, а ви вже розвернули активну діяльність.                                                                                                                  

Струснувши головою, я позбавилась цього стану. Можливо це якась його особлива магія. Я намагалася пригадати в якої раси є така особливість. Ні, щось терміново треба робити з цими прогалинами в моїх знаннях, бо це може стати серйозною проблемою тут. Я ж не хочу стати гіршою за інших. Сусідка ж досі не відводила від нього погляду, тому мені й довелося її злегка підштовхнути.                                  

- Так може проявиш рицарські якості й допоможеш нам? - запитала я. - Чи в принці це вже не прийнято?                                                                                                                                                         

- Ні, не думаю, що я зможу щось зробити для вас. Ви чудово справляєтесь самі. Тому, не буду заважати. - і він зачинив двері.                                                                                                                       

Ну це ж треба таку нахабність мати. Навіщо він взагалі вийшов? Вирішив подивитися хто ж посмів порушити його спокій? Цей хлопець тільки з'явився, а вже неабияк мене роздратував. То ж має бути якась противага. Якщо Ілларія дуже хороша й мила, то цей ще той фрукт. Цікаво, а які ж інші студенти. Та й скільки взагалі нас буде                                                                                                                       

- І що це за чудо? - я вирішила почати з простих питань.                                                                              

- Грегорі Аркан. - пояснила Лія. - Кронпринц Алегрії. І він наш однокурсник. Приїхав ще вчора, адже в нас з ними різниця у часі доволі велика. А Провідник підлаштовується під час того світу, звідки забирає принца чи принцесу. Я якось зіштовхувалася з ним на Святі Єдності Світів, проте тоді він був більш приємним. Та й без окулярів. Але це було років шість тому.                                                                    

- Чекай, Алегрія то там де усі мають крила? - перепитала я.                                                                    

Вона кивнула. Прекрасно просто, їм дуже пощастило з принцем. Сподіваюся, що він хоч свій народ любить. Має ж бути в ньому хоч щось хороше. Хоча я не буду судити зараз, адже зовсім не знаю його. Та цей крилатик не захотів нам допомогти. Ну добре, я тебе запам'ятала. Ще подивимося, що воно буде далі.                                                                                                                                                         

Таки нам вдалося все затягнути в кімнату, хоча я вже відчувала себе так, ніби готова заповзти в якийсь куточок і там вмерти. Але ж то навчання тільки починається. Прекрасно просто. Лія прийнялась розбирати свої валізи. Дивно, вона принцеса, а одягу менше ніж в мене. Цікаво. Хоча, в кожного свої смаки. І я досить довго сиділа та терпіла, поки дівчина все зробить. Але нетерпіння буквально з'їдало мене з середини.                                                                                                                                        

- Лія, в мене стільки питань. І я боюсь, що буду відставати від інших. - зізналась я. - На жаль мені не вдавалося приділяти достатньо уваги теоретичним предметам. Та й мене не готували до ролі королеви.                                                                                                                                                         

- Тоді питай, розкажу все, що знаю. - посміхнулася Ілларія. - Ти можеш звертатися до мене в будь-який момент. Та й думаю, що нам тут і так все пояснюватимуть.                                                                    

- Добре, - я видихнула. - Скільки того року поступило на перший курс?                                                   

- Ми матимемо ще п'ятнадцять одногрупників. Цього року якось менше, ніж в минулому. Напевно, наш рік народження не був урожайним. - розсміялася дівчина.                                                                    

- Звідки стільки студентів? - здивувалась я. - Адже королівські нащадки не всі одного віку.