Розділ 19

За день до балу в нас було останнє тренування. Скоріше навіть репетиція безпосередньо у тронній залі замку. Бо король Даміан вже давно навчися усім потрібним для демонстрації сили магічним елементам. 

Перед цим ми кілька днів з ним не бачились. Я намагалася вирахувати серед своїх зрадника та робила звичні справи й виконувала обов'язки королівської відьми. Даміан був повністю зайнятий підготовкою та зустрічанням гостей, здебільшого своїх родичів. 

Від цього балу дійсно багато чого залежало. Адже кожен знатний гість, кожен підданий це гвинтик у загальній системі функціонування Ерентаю. Так, зміна влади силою це не щось нове для них, проте частіше все-таки правління передається по крові.

І навіть те, що воїни та всі можновладці перейшли на бік нового короля і присяглися йому на вірність, не має такого значення, як довіра від підданих, які є власниками земель Ерентаю. Саме від них йде дохід у скарбниці замку. Саме вони тримають на своїх плечах добробут королівства. І саме їх треба вразити силою та задобрити гарним відношенням. 

Даміан чудово це розумів і не шкодував грошей на підготовку балу й сам все доволі прискіпливо, як мені доповідали слуги, перевіряв. 

– Радий тебе бачити, відьмо, – привітався він зі свого трону, коли я повільно наближалася до нього. 

Король сидів у своїй манері – розслаблено та ще й закинув ноги на бильце трону. Ніякої поваги до такого сакрального місця у замку. До всього корона на підставці фактично на землі лежить… 

– Корону варто або одягнути, або поставити у місце зберігання, – мовила без привітань. – Це не тільки символ влади, а й могутній артефакт, Ваша Величносте. Саме через неї ви отримали свою…

– Силу, – перебив, різко зістрибуючи з трону, підхоплюючи ту корону й одягаючи її на ходу та за секунду опиняючись дуже близько до мене. 

Так і хотілося зробити крок назад. Але я трималася, бо це лиш повеселить Даміана. 

– Саме так, – закінчила рівним тоном і зустріла його прискіпливий погляд холодним спокоєм. 

– Ти довго ще будеш вдавати з себе королеву зими? – насмішкувато поцікавився Даміан. – Я ж вже казав тобі – тему твого минулого зачіпати не буду. 

– Я поводжу себе так, як того вимагає мій обов'язок, – як відрізала. 

– Мені треба жива відьма з емоціями, а не холодний посібник магії, – спокійно продовжив Даміан. – І я бачив тебе іншою, Веллі. Тому зі мною гратись не вийде. Чи ти жива лише в екстремальних ситуаціях? – різкувато нахилився й одним пальцем підняв моє підборіддя. 

Розтягнула губи в усмішці й прошипіла:

– Якщо поцілуєш… я позбавлю тебе можливості зачати нащадка.

Він на мою погрозу лиш легко всміхнувся, але не цілував… Ходив по межі, за міліметр від моїх вуст.

Вдихнув у себе повітря, ніби звір, принюхувався. 

Я трималася. Хоч тіло моє зраджувало мій холодний розум. 

Близькість короля Даміана його заводила. Вже багато років не брешу собі, тому чітко відчувала – якщо поцілує… я не вдарю його магією. Не зможу. 

– Ризиковано, – прошепотів у мої вуста, торкаючись їх гарячим подихом. – Нащадки мені певно потрібні, але й відьма… цікавить. Можливо я впораюся з твоїм… ударом?

– Не впораєшся, – клятий голос підвів. Видав хвилювання й напругу і Даміан це відразу підмітив. Очі його загорілися.

Я бачила цей момент, коли король прийняв рішення ризикнути.. Бачила і розуміла, що зараз можу зробити велику помилку, але не впевнена, що здатна її не зробити. 

Час знову ніби зупиняється, світ завмирає і я… перестаю дихати в цьому очікуванні. 

Ось його вуста вже майже накривають мої та певно доля сама допомагає мені й оберігає від жахливих дурниць. 

Доля в особі Аріонеля, магія котрого так вчасно відкидає важкі й велетенські двері, а він сам рішуче крокує через усю залу до нас. 

Вартові залітають слідом та завмирають при вході. Всі вони його добре знають.  

Позаду біжить вірний слуга Даміана та спішно повідомляє про прихід гостя: 

– Ваша Величносте, з візитом до Ерентаю прибув принц ельфів з Арнійського королівства Аріонель Дель Норріон!!

Неймовірно прекрасний та ніби не з цього світу ельф різкими кроками наближався і дивився лише на мене. Його світле довге волосся прикрашав дивної краси вінок, зроблений із тонкого золота й оздоблений дорогоцінними кристалами, котрі є лиш в Арнії. А його розкішний і абсолютно нетиповий для Ерентаю одяг засліплював, так само як і незвична краса ельфа. 

Найпрекрасніша істота у цьому світі.

Він підійшов і, повністю ігноруючи Даміана, що напружено слідкував за ним, міцно мене обійняв та ще й смачно чмокнув в обидві щоки.

– Як же я за тобою скучив, – голос Аріонеля звучав як найпрекрасніша мелодія. 

– І я скучила, – не витримавши, обійняла його у відповідь. 

– Скільки років минуло? – Аріонель дивився на мене, як і в першу нашу з ним зустріч… кілька століть тому – з обожненням та безперечною любов'ю. 

– Мабуть, більш як три роки не бачились, – скривилася, а він весело засміявся… немов пташки у замку защебетали. 

– Я вам не заважаю?! – грім гримить не так лячно, як звернувся до нас Даміан. 

– Ваша Величносте, – мовив Аріонель і ледь помітно вклонився новому королю. 

– Не пам'ятаю, щоб ми когось, окрім офіційних послів, з Арнії запрошували, – жорстко дивився на усміхненого ельфа король. 

Я аж трохи вбік відійшла, бо між ними вже відчувалася така напруга, що треба лиш уважно слідкувати, щоб вчасно згасити її. 

Я добре знала Аріонеля. Він нікого не поважає. І чисто ельфійською зверхністю може позмагатись за перше місце з нахабністю короля Даміана Ріонара. 

– Я вічний, Ваша Величносте, – поблажливо, немов до дитини, звернувся Аріонель. – І завжди навідую Велліару під час початку правління чергового, хм, пробачте, нового короля. Я не можу лишити свою дружину без підтримки.

Трясця!!!

Закотила очі. 

Так і знала, що він не стримається та все вибовкає. Відчув вже конкурента й почав розпускати пір'я. Самець ельфійський!