Розділ 17

– Ти тремтиш, – тихий голос короля Даміана вирвав мене з холодних лап спогаду та забрав від примарного Ліонара.

– Ні, – заперечила, – це так тільки здається. 

Трохи різкувато вхопила його за руки. Зупинилася. Видихнула, зрозумівши, що зараз саме через мене може нічого не вийти.

“Йди до пекла, Ліонаре!” – немов закляття, мовила подумки й це, на диво, допомогло прийти до тями. 

– Спочатку вам, Ваша Величносте, треба повністю розслабитись, – почала говорити тоном вчительки й розвернула його руки долонями до неба, поклавши на них свої. – Закрийте очі й намагайтеся ні про що зараз не думати. 

Повільно, ледь торкаючись, провела вказівними пальцями від зап'ясть короля до центру долонь. Трохи натиснула. 

– Важко ні про що не думати, коли ти так робиш, відьмо. Що це за древня магія зваблення? – хрипко мовив з закритими очима й ледь всміхнувся. 

Нестерпний… але красивий, хай би йому. 

Мені очі не треба було закривати, тому я могла зблизька роздивлятись його розслаблене обличчя. Роздивлятись й думати чому? Чому він так нагадує мені Ліонара, адже вони зовсім не схожі зовнішньо? В Даміана риси обличчя різкіші… трохи немов дикі…

– То ми почнемо навчання чи ти ще не все на мені роздивилася? – хмикнув король. – За лівим вухом в мене ще є симпатична родимка. Показати? 

Дідько! Добре він хоч очі так і не відкривав повністю, але засоромив мене добряче. 

– Я теж налаштовуюся, – бовкнула просто те, що перше до голови прийшло. – Для всього треба час, Ваша Величносте. І все не просто так… А ви щільно закрийте очі й не підглядайте. 

– Мені очі не треба, щоб відчути погляд на собі, – мовив серйозно.

Звісно ж. Загадкова сила… як я могла забути. 

– Почнемо, – надавила пальцями на середину долонь і запустила короткі, але ритмічні магічні імпульси. – Відчуваєте щось? 

– Відчуваю. Імпульси магії, – тихо відповів. 

– Тепер вам треба мені відповісти такими ж імпульсами. Сила вже є у кожнісінькому нерві та м'язі. Її лиш треба в думках ваших відділити від тіла фізичного та думкою тією ж направити на найчуттєвіше зараз місце – у центр долоні. Саме так ви зможете магію від себе відділяти та потім вже направляти її за потребою. Зосередьтесь саме на моєму імпульсі.

Він зосередився, нахмурився, потім видихнув й вже за пів хвилини я відчула перші імпульси у відповідь на свої. 

– Чудово, – всміхнулася. Швидкість його реакції означала, що він може все освоїти значно швидше, ніж його попередники. І я нарешті буду вільною та робитиму свою звичну роботу. – Тепер я приберу пальці, а ви продовжуйте утворювати магічний імпульс та дайте йому у думках наказ перетворитись на вогняну кулю. Для таких легких вправ закляття не потрібні. А вже важча магія краще формується в голові через правильну словесну конструкцію – закляття.  

– Вогняна куля… Стихійна магія? – запитав король.

– Ні, не те що ви певно вже вмієте робити. Перетворіть саме цей імпульс на кулю вогню. Бо це моя магія. Це не стихія, а сила відьми – змінювати магію, надавати їй будь-якої форми чи значення. 

– Ясно. Спробую тоді. 

Він знову зосередився, коли я прибрала пальці й розплющив очі саме в той момент, коли на долоні запалала вогняна куля. 

– Як цікаво, – видихнув, дивлячись на мене із захопленням. – Зовсім інша сила. Інші шляхи. Важче, але… тим цікавіше. 

Нахилив на бік голову, уважно роздивляючись мене. 

Звісно, йому для цього не треба було б, щоб я закривала очі. Робить що хоче, бо король… Бо Даміан Ріонар.

– Дуже цікава магія в тебе, Велліаро. 

– Це більше магія Іссіди. Я лиш її провідник, – мовила я. 

– Іссіди… – Повторив задумливо, замовк, а потім ніби маску свою зухвалу вдягнув і безтурботно всміхнувся. – Звісно, магія богині твоєї. Чудовий подарунок. Хоч певно прокляття не дуже приємне?

– До чого це запитання? – встала на ноги, бо він надто вже проникливо в мене вдивлявся. Дратував. – Ми маємо продовжувати навчання, а не про моє прокляття говорити.

– Чому ж? Я тут трохи поцікавився деталями… прокляття.

– Не варто було, – відвернулася й подивилася на тиху воду озера. – Вас, Ваша Величносте, зараз має цікавити лише ваша нова магія. Нам треба до балу навчити вас демонструвати свою силу. Робити це красиво і безпечно для оточення. Все інше…

– Все інше ти б хотіла забути, відьмо, – перебив, стаючи поруч та теж дивлячись на озеро. 

– Воліла б не обговорювати це з новим королем, – відповіла натягнуто. 

– Не зі мною, – хмикнув Даміан. – Щоб рана загоїлася… треба випустити з неї гній, Велліаро. Тепер я зрозумів чому ти так до мене відносишся. Порівнюєш мене з ним?

Це вже занадто! Аааааррр!!! Бісовий король!!! 

Різко розвернулася до нього. Впевнена, що в моїх очах зараз палали блискавки гніву. 

– Я своє пекло вже пережила, Даміане, – кожне слово карбувала в напруженому повітрі між нами. – І не тобі про це зі мною говорити. Ти – новий король Ерентаю. Ти так цього прагнув, от і займися своїм королівством та своєю королевою. А мене не чіпай. Бо я можу дати відсіч, навіть попри прокляття своє. І, безперечно, мені буде погано, але й тобі не буде приємно. Я відьма. Ти король. Я служу короні. Ти носиш її на голові. Я роблю свою роботу. Ти свою. Ніяких ран немає, Даміане. За ці роки в мене були й інші чоловіки. Не треба тут вигадувати те, чого не існує. Ти не лікар душ, от і не лізь у відьмину душу. Бо попереджаю – там не обпектися можна, а згоріти. 

Розвернулася й пішла геть.

Його цілковитий спокій напротивагу моєї знервованості дратував ще більше. 

На сьогодні досить навчань. Як добре, що Октавій скасував усі зустрічі. Чуда не трапилося – після навчання короля Даміана мені хочеться тільки вбивати.

Йшла й спиною відчувала його погляд. Нехай дивиться, нехай думає собі що завгодно, але лізти в душу не дозволю. Нікому.