Розділ 16

Ще трохи побувши у саду з Амідантою, я все-таки без особливого бажання попрощалася з молодою королевою й пішла на зустріч зі скарбничим. 

Потім був обід, де мені нічого не лізло, хоч страви стояли мої улюблені. Та думка, що зараз доведеться знову терпіти нового короля, не давала мені розслабитись й поїсти. 

Ще й Даміан прислав послання й остаточно зіпсував мені апетит. 

Бачите, він бажає проводити навчання на свіжому повітрі, біля озера. Відстань від самого замку до озера була доволі пристойною. Треба спочатку пройти парк, потім ще повз конюшні, далі спуститись з пагорба у низину і лиш там знаходилося велике озеро, а за ним, немов безкрайній, всіяний маками та вереском степ. 

Фактично… ми будемо дуже далеко від усіх і якщо він знову припреться без охорони…

Задумалася, поки сукню перевдягала на зручну робочу туніку й штани. 

Можливо взяти з собою когось? 

Ні. Подумає ще, що я боюся лишитись з ним наодинці. 

А я й справді не те що боюся та все ж напружує він мене зараз як ніхто. Проте показувати свою слабкість перед ним я не збираюся. 

Тому взяла все не обхідне і рішуче направилася до озера. Навіть магію повітряної хвилі не використала, щоб швидше долетіти до нього. Навмисно йшла повільно й насолоджувалася цією прогулянкою, якщо можна так сказати. 

Він стояв без свого королівського плаща та корони. Лиш у темній цупкій сорочці, з підвернутими рукавами, й звичайних темних штанах. Так і не скажеш зі спини що то король.

Але ось Даміан обертається, помічає мене і коронна самовдоволена посмішка відразу заміняє йому королівські лати. 

– Ще й навіть не ніч, – хмикнув замість привітання. 

– Треба було назначити заняття ще далі, – не залишилася в боргу, спускаючись на рівнину біля озера. – В сусідньому королівстві, наприклад?

– Хіба тут не гарно? – натомість запитав він. – Тиша, – втягнув носом повітря. – Краса і чиста незаймана природа, – перевів погляд на мене. 

– Гарно, – звісно ж погодилася. – Можна, приміром, взяти свою молоду королеву й провести тут час. А для заняття достатньо тренувальної зали у замку або відразу тронної зали, – холодно відрізала.

– Вирішив поєднати приємне з приємним, – хмикнув, всміхаючись.

І я всміхнулася, а в наступну секунду різко здійняла руку і запустила в нього магічний вихор. Король відлетів у озеро… освіжитись.

Поки він випливав до мілини й відкашлювався від води, я, ледь стримуючи посмішку, тоном вчительки промовила: 

– Урок перший: король завжди має ставити захисний щит від магічного впливу на себе. Це одне з головних вмінь.

– На тобі такий стоїть? – ніби мимохідь поцікавився король, стоячи по груди у воді.

– Завжди стоїть. Мій щит це як вміння дихати. Він завжди зі мною, – мовила впевнено. 

Та куди ділася та моя впевненість, коли він легенько провів рукою поводі й та хлинула на мене стіною. Мить і я стою вся мокра, а вода вже знову в озері. 

– Урок для самовпевненої відьми, – крикнув король, виходячи з води. – Ніколи не недооцінюй противника. 

Зле дивилася на нього, а Даміан повільно підходив все ближче. Я й не рухалася, бо намагалася втамувати лють, що вимагала спалити його прямо зараз. І спалила б точно, аби не прокляття. 

– Ти така гаряча зараз, – прошепотів цей… нема слів просто. – Вся мокра… мммм… Мені подобаються такі уроки, відьмо. 

Закотила очі й провела по собі долонею, знімаючи з тіла волосся й одягу всю до краплини воду. 

– І мене посуши, – ще й хрипко це так сказав. 

О Вищі!! Даруйте мені терпіння!!

– Ви, Ваша Величносте, можете це самі зробити, – рівно відповіла, хоч всередині все вже клекотало, але я таки вдягнула на себе маску байдужості. Втримати б тепер ще її.

– Навчи. Це вид легкої магії. Я таке не вмів раніше робити, – теж абсолютно спокійно говорив Даміан.

Він або не сердився на мене, або вміло це приховував. 

– Навчу, – відповіла я. – Але спочатку треба відчути потоки дарованої магії. Зазвичай це просто, бо іншої сили королі не мають, – навмисно обійшла його й трохи відійшла далі, утворюючи хоч якусь дистанцію між нами. – У Вашому ж випадку, Ваша Величносте, все трохи складніше, а можливо й ні. Загалом, все залежить тільки від вас. І краще б було мені знати яку саме силу ви маєте…

– І як це відчути? – запитав, відверто ігноруючи мої слова. – Як ти навчала попередніх королів, те ж роби й зі мною, Велліаро. Бо… моя сила інша і до королівської магії немає жодного відношення. Тому я, як і попередники, маю все завдяки тобі й засвоїти. 

– Гаразд, – погодилася і там, де стояла, сіла на траву у медитативну позу. – Тоді нам треба сісти спочатку, – як би не хотіла приховати це, але голос мій зрадницьки затремтів…

– Все добре? – занепокоєно заглянув мені в очі, сідаючи навпроти, дуже близько, так, що наші коліна торкалися…

Я ж тільки дихала, відновлюючи можливість говорити, бо в горлі немов щось застрягло від спогаду, який накрив мене так неочікувано. З жодним королем це не згадувала, але вже не дивує. З Даміаном постійно повертаюся у далеке минуле. Туди, де одна зломлена відьма мусила служити коханому, який її так жорстоко зрадив. 

Ліонар щиро не розумів чому я відмовляюся й далі бути з ним, чому так реагую, адже він тапер має силу, він перший король Ерентаю з магічними здібностями. Хіба ж це не те, до чого ми прагнули? 

– Веллі, моя чарівна, моя Веллі, – ніжний голос Ліонара на першому нашому занятті, коли ми ось так само сиділи – коліна до колін, ранив мене гірше за гострі ножі. 

– Ми будемо навчатись, Ваша Величносте. Я більше не Веллі, а лиш ваша відьма… відьма корони, – гірко тоді йому відповіла, а коли він не зрозумів – обпекла його магією і отримала такий жорсткий відкат від прокляття… і ще не раз його отримувала, бо Ліонар відмовлявся вірити у те, що я його більше не кохаю. 

Він був одержимий, а я не могла допустити його до себе й отримувала від прокляття жорстке покарання. Аж до самої кончини Ліонара моє життя було гірше ніж у бездушників. Та певно в пеклі з демонами мені було б не так погано, як тоді, біля його трону. І вмерти не могла, і не жила майже. Ні дня без пекучого болю. Ні дня без страждань… тілесних і душевних.