Розділ 9

– Ваша Величносте, – прошипіла крізь зуби. – Я відьма, не іграшка. Тому вимагаю від цієї хвилини абсолютної поваги до себе. І наголошую! – мій голос відлунням розноситься по печері, поки на моїй руці спалахує синє магічне полум'я. – Ваша сила залежить від мене. Я її провідниця. Я контролюю її засвоєння, – вогонь збільшується вдвічі, поки Даміан спостерігає за ним розслаблено і з усмішкою. – Я ж можу з легкістю її обмежити, – різко закриваю долоню і полум'я гасне, лишаючи від себе присмак полину. – Попри прокляття, я маю можливості відстоювати свої кордони, Ваша Величносте, – навмисно виділяю його статус, так, ніби кажу про гидоту якусь. – Бо прив'язана я, вкотре нагадую, саме до корони. І саме їй служу вірою й правдою. А правитель Ерентаю це лиш тимчасовий гість у наших з короною відносинах. 

Закінчила свою тираду максимально вбивчим поглядом на нього. 

Так. Десь можливо й перегнула палку, але з ним інакше не можна. 

Дивний. Небезпечний. Надто нахабний 

І головне – я не розуміла його кінцевої мети.

Він ніби навмисно зводив мене з розуму. Навіть думати не хочеться куди подівалося татуювання дракона й чи було воно взагалі. Не хочу знати чи здогадується Даміан про свою силу. Поки не хочу…

Я обожнюю гарячі джерела Ерентаю. Часто там проводжу вільний час. 

Є одне важливе правило – не можна стрибати в гаряче джерело. Туди треба заходити повільно. Давати тілу звикнути до води. Давати воді прийняти твоє тіло. 

З Даміаном та ж сама історія. Відчувала, що тут теж треба дотримуватись такого правила. Вивчати його поступово… не занурюючись з головою… бо можна обпектися, навіть такій древній відьмі як я. 

З прожитими роками, хочеш цього чи ні, з'являється мудрість, котру важко переступити. Мені хотілося знати тут і зараз всю правду про нового короля. Але мудрість вікова шепотіла не поспішати, ступати в гарячу воду поступово…

– Секунду назад ти сама перейшла межі дозволеного, Велліаро. І забула хто перед тобою. Хіба ні? – без злості, але й не дуже проймаючись моєю оповіддю, мовив Даміан. 

– Я припустилася помилки, – сухо відповіла. – Такого більше не повториться. 

Промовчав, натомість загадково всміхнувся, чим знову вивів мене з рівноваги. Але цього більше король не побачить. 

За роки свого життя я навчилася вчасно вдягати маску байдужості. Та будь-яку емоцію я можу вдягти на себе, якщо цього захочу. І зараз перед ним стояла не збентежена Веллі. А холодна беземоційна відьма, яка все, що хотіла, вже сказала. 

– Що ж. Так навіть цікавіше, – заговорив король й нахилився за своїм одягом. 

Коли корона виблискувала на його голові, а меч міцно тримався у піхвах, він знову перевів на мене свій погляд.

– Гарну ти тут виставу з вогниками влаштувала, відьмо. Навчиш? 

І знову знущання якесь у його тоні мені чується. 

Приховує щось точно.

– В нас будуть заняття, Ваша величносте, – заговорила тоном вчительки. Так, як завжди зверталася до нових королів. Лиш з цим все полетіло шкереберть. – За традицією, тепер, протягом наступних двох тижнів до першого королівського балу ви, Ваша Величносте, маєте опанувати основу дарованої вам сили, щоб продемонструвати її вашим підданим. З усього королівства на бал приїдуть найвельможніші родини Ерентаю. Серед них будуть землевласники, маги, також ті, у чиїх володіннях було знайдено магічні джерела. Кожен новий король має показати їм, що сила корони тепер належить йому. Тільки після цього всі вони схилять голови перед вами, Ваша величносте. 

– Хм, цікаво, – мовив хоч я чітко відчувала – якраз оце все його зовсім не цікавить. – То нам з тобою доведеться готуватись до цього… дійства щодня? 

– Так. До балу будуть щоденні заняття, на яких я навчу вас користуватись саме моєю магією та даром Іссіди, – абсолютно не змінювала інтонацію та не звертала уваги на його хтиву, просто інакше й не скажеш, усмішку. – Після балу вже за вашим бажанням. Наскільки вам захочеться пізнати даровану магію, стільки й будемо вчитись. 

Але ж як він мене дратував цим своїм тоном та, треба бути чесною, лякав. Не давав видихнути, не відчував ніяких кордонів та меж. Провокував лиш поглядом своїм. І щось приховував… 

Грався. Так, саме це слово певно підходило йому найкраще. 

– Ооо, – немов загорівся від моїх останніх слів. – Тоді готуйся, Велліаро, – і знову ця усмішка, за якою щось ховається. – Я хочу повністю заволодіти… магією. Як можна… глибше. 

Дідько! Та я зараз тут при ньому ще за чотириста років вперше почервонію, як дівка на виданні. Бо, хай мене вдарить блискавкою тут і зараз, якщо в тому слові “глибше” не було зовсім іншого не магічного підтексту

 Різко видихнула, титанічними зусиллями контролюючи кожен свій м'яз, кожну краплю крові, що текла в мені, і промовила абсолютно беземоційно:

– Що ж. Бажання похвальне і, думаю, ми можемо почати прямо зараз. 

– Та невже? – глянув з підозрою і не даремно. 

– Так, Ваша величносте, – мовила, запихаючи руку в кишеню і роблячи кілька широких кроків від нього. – Перше завдання… дістатись до замку. 

Роздмухала дари бджіл, а його не вхопила за руку. 

Нехай, як такий самовпевнений, думає тепер як дібратись до свого трону. 

І ніяких наслідків для мене. Адже це ж навчання. Король має бути сильним та розумним. А ні, то нехай добирається кілька тижнів. Якраз до балу встигне.